Стійку молекулу, що складається з 60 атомів вуглецю, схожу на чорно-білий футбольний м’яч, отримали американські хіміки з міста Х’юстона в штаті Техас під керівництвом X. В. Кроуту. У своєму експерименті вчені випаровували графіт лазером за температури між 10 000 і 20 000 градусів Цельсія.
Що-що, а це вже достеменно відомо: вода замерзає точно при нулі градусів за Цельсієм. Навіть сам цей нуль обраний як точка відліку для нашої температурної шкали. Саме як температура переходу рідкої води у лід та назад. Зрозуміло, за умови нормального атмосферного тиску.
У посушливій місцевості випаровування – велика проблема. Водосховища, ставки, озера безплідно втрачають мільйони тонн безцінної вологи, а поряд — поля, худоба, іноді й люди, що знемагають від спраги.
Аномалони – нові частки, відкриті в ядерній фізиці останніми роками. Але поки що багато вчених сумніваються: чи відкриті? У світі виконано вже п’ятнадцять експериментальних робіт з їхнього виявлення, але результати невизначені: в одних дослідах є ефект, в інших немає.
Не зовсім. Йдеться не про воду, а про виважені в ній найдрібніші частинки. Вони завдають багато турбот у промисловості, де буває необхідно очищати воду, застосовуючи дуже складну та дорогу апаратуру.
Американські вчені Джозеф та Целія Бонавентура з Морського біохімічного центру університету Дьюка розробили штучні зябра, які можуть витягувати кисень з морської води.
Чи є кінцева маса спокою у нейтрино чи вона дорівнює нулю? Ця проблема зараз хвилює не лише фахівців з фізики, а й астрономів та філософів. Знання про масу нейтрино допоможуть у вирішенні фундаментальної проблеми: чи був початок і чи буде кінець у Всесвіті. Якщо всюдисуще нейтрино має масу, не рівну нулю, то середня щільність речовини у Всесвіті виявиться у багато мільйонів разів більше, ніж прийнято вважати сьогодні. Адже саме ця величина визначає, чи вистачить сили гравітації, щоб зупинити процес розширення Всесвіту, або їй доведеться розширюватися вічно.
Коли Ньютон написав свої знамениті слова «гіпотез не висуваю», він мав на увазі гіпотези про природу тяжіння. Ньютон не був першим з тих, хто намагався знайти закони тяжіння тіл. Треба сказати, однак, що попередників у нього було небагато. Ще Галілею сама думка про можливість дії одного тіла на інше, віддалене на великі відстані, здавалася неприпустимою. Кеплер, молодший сучасник Галілея, вже ясно усвідомлював, що нерівномірності в русі планет – зміни їх швидкості — повинні мати свою причину. Цю причину він справедливо шукав у Сонці. Кеплер першим зіставив припливи в земних океанах з тяжінням Місяця; він же намагався знайти і закон, за яким сили тяжіння зменшуються з відстанню. До формулювання закону тяжіння був близький Гук, який згодом люто оскаржував пріоритет Ньютона.
Про походження залізо-марганцевих конкрецій написано чимало. І все ж досі вчені не дійшли єдиної думки: як це при такому нікчемному вмісті марганцю та заліза в морській воді (тисячні та десятитисячні частки міліграма в літрі) формуються грандіозні запаси руд у сотні мільярдів тонн у вигляді каменів, що лежать на морському дні?
У атмосфері Землі багато вільного кисню. Але чи завжди було так? Вивчаючи еволюцію земної атмосфери, за традицією, що склалася, дослідники довгий час вважали, що кисень у помітних кількостях з’явився тільки протягом останніх 570 мільйонів років, тобто в епоху, коли на Землі вже були різноманітні форми життя. Зелені рослини (і особливо водорості) – ось основне джерело вільного кисню в нашій атмосфері, так вважали донедавна.