Черепахи аррау

«Батьком всіх вод» називають індіанці Венесуели річку Оріноко. Багато сюрпризів у цієї річки. І найдивовижніший з них – черепахи Аррау. Аррау – велика прісноводна черепаха Нового Світу. Вона дещо менше зеленої морської, яка живе в багатьох морях і океанах. Панцир окремих самок аррау буває до 89 сантиметрів. Але зазвичай він менше. А важать черепахи в середньому 19-25 кілограмів.

Черепаха аррау – одна з найстаріших черепах. Родовід її предків йде у мезозойську еру. Черепахи вижили в ті часи, коли вимерли динозаври; вони жили в період розвитку багатьох сучасних тварин і людини, а тепер їм загрожує винищення.

Полювання на черепах почалася набагато раніше, ніж білий чоловік відкрив Америку. Але в останні роки аррау виловлюють так багато, що уряд Венесуели змушений був організувати промислово-екологічні дослідження, аби врятувати черепах. Під час цих досліджень вчені встановили багато цікавих подробиць їхнього життя.

Черепаха аррау живе по всій тропічній частині Південної Америки. У сезон дощів Оріноко і її притоки широко розливаються, і вода вторгається в прибережні саванні рівнини. На кілька місяців затоплені савани перетворюються на місця відгодівлі черепах. У їжі вони невибагливі. Їдять і трави, і фрукти, і квіти, і овочі. Але проходять місяці, дощі слабшають, вода повільно повертається в русло річки, і разом з нею повертаються в річку черепахи. І ось після цього вони здійснюють паломництво на піщані мілини пустельних островів, які в цей час ще вкриті приблизно десятисантиметровим шаром води.

Великі і малі притоки Оріноко перетворюються на своєрідні дороги, по яких черепахи проходять іноді до 160 кілометрів. У цей час черепахи перестають харчуватися. Всі сили і прагнення вони спрямовують на те, щоб досягти піщаних мілин. Першими до закритих водойм зі спокійною водою, розташованим у мілин, прибувають самці. Через кілька днів тут з’являються і самки. Рівень води в Оріноко продовжує знижуватися. Розміри численних піщаних мілин навколо острова збільшуються. Одного разу рано вранці в кінці січня кромка води виявляється прикрашеною довгим рядом блискучих, вологих панцирів.

Це самки черепах гріються на сонці. У перші дні їх порівняно мало, але незабаром майже вся кромка води виявляється покритою темними плямами. Іноді можна бачити до шести тисяч самок, що гріються в променях гарячого тропічного сонця. Самки не сваряться. Коли всі придатні місця виявляються зайнятими, самки терпляче чекають своєї черги, висунувши з води голови, як перископи, до тих пір, поки які-небудь черепахи, досить нагрівшись, не звільнять місце.

Здатність черепах переносити сонячну спеку дивовижна. Деякі самки безперервно перебувають на тропічному сонці шість і більше годин: сильна спека посилює обмін речовин в їх організмах, що, ймовірно, необхідно для дозрівання яєць. Після заходу сонця вони на кілька годин ховаються у воді. Водоймище буває настільки заповнене черепахами, що можна навіть чути глухий звук панцирів, що зіштовхуються.

Але одного разу в одну з ночей на мілину виходять двадцять чи тридцять самок – розвідниць. Чотири чи п’ять самок рухаються попереду. Часом вони зупиняються і прислухаються. У цей час черепахи, що йдуть позаду, обходять їх і, просунувшись вперед на кілька метрів, також зупиняються. Їх обганяють інші. Так продовжується до тих пір, поки, нарешті, група не досягне найвищої частини мілини . Тут-то черепахи і починають копати собі гнізда. А від води йдуть все нові групи черепах.

Вже здалеку можна почути черепах по їх характерному звуку « Гурк, гурк». Цей звук робиться ще голосніше, коли закінчується будівництво гнізд. Після того як самка остаточно переконається, що правильно вибрала місце, вона негайно починає копати гніздо. Сильними ударами передніх лап вона відгортає пісок назад, одночасно задніми лапами відкидаючи його на один-півтора метра. Черепаха працює по черзі тільки лівими або тільки правими лапами. Так вона риє до тих пір, поки не буде готова верхня частина гнізда – яма діаметром в один метр і глибиною близько шістдесяти сантиметрів. Це важке завдання: сухий пісок безперервно обсипається, але черепаха вперто продовжує працювати, часом завмираючи на декілька секунд для відпочинку. Коли яма готова, черепаха викопує в її дні друге відділення гнізда – ямку поменше, шириною двадцять п’ять і глибиною тридцять сантиметрів. У неї вона і відкладе свої яйця.

Гніздо готове. Черепаха нетерплячим стрімким рухом лягає так, щоб повністю закрити панциром дно. І застигає в нерухомості. Раніше будь-який підозрілий звук або рух могли обернути її в поспішну втечу. Коли ж черепаха починає відкладати яйця, вона перестає реагувати на шум і рух біля гнізда. У цей час її можна помацати за голову або за ноги, кинути в неї піском.

Вчені розкопали збоку гніздо і побачили, як методично падають туди яйця, які черепаха акуратно розкладає в ямці своїм хвостом. Перші два або три яйця відкладаються одночасно. Наступні надходять по одному через кілька секунд одне за іншим. Протягом приблизно двадцяти хвилин біля гнізда нічого не чути, крім своєрідного «бурчання» черепахи.

У різних гніздах буває неоднакова кількість яєць, в середньому близько дев’яноста. Пружні черепашачі яйця мають майже круглу форму. Вони укладені в м’яку еластичну оболонку. Діти індіанців грають черепашачими яйцями, як м’ячами. Іноді самки починають відкладати яйця рано вранці. Перші сонячні промені нагрівають пісок так швидко, що часто виснажені черепахи вмирають на мілині, не маючи сил дістатися до рятівної води. Як тільки відкладання яєць закінчено, черепахи починають закопувати гніздо. Спочатку вони засипають маленьку ямку, потім більшу. Це ціла година роботи, так як черепаха не тільки закопує гніздо, а й розрівнює біля нього пісок на ділянці довжиною близько чотирьох метрів і шириною в півтора метра.

На одному кінці цієї ділянки знаходиться старанно замасковане гніздо, а на протилежній – невелике заглиблення. Воно створює видимість недавно закритого гнізда і, очевидно, призначається для того, щоб ввести в оману хижаків, що полюють за яйцями. Абсолютно знесилені, з кровоточивими задніми ногами, черепахи повертаються в річку. Тепер вони повернуться на цю мілину через рік, і всі події повторяться.

До середини квітня всі самки йдуть з мілин. Починаються дощі, рівень води швидко піднімається. Але птахи залишилися: вони чекають виходу з підземних гнізд дитинчат черепах. Після тридобового інкубаційного періоду в яйці ясно проглядається зародок. Розвивається він майже при незмінній температурі, яка коливається від плюс 31 до 32 градусів Цельсія. Через десять діб крізь тонку оболонку яйця вже видно молоду черепашку. А через 45 діб дитинча розриває м’яку оболонку і починає пробиватися вгору до світла. Пісок над ним м’який, але тільки через два або три дні дитинча зможе вибратися з нього.

Молоді черепашки деруться одна за одною. Коли та, що йде попереду втомлюється, її обганяє сильніша. Біля поверхні їх зупиняє спека. Адже пісок тут розжарюється сонцем до 60 градусів! Тому маленькі черепашки завмирають і лише пізно вночі або в ранні ранкові години вибираються на поверхню і починають свій квапливий рух до води. Вчені називають цей перехід «дорогою смерті», тому що як тільки крихітні черепашки, що мають у довжину 5 сантиметрів і важать 30 грамів, з’являються на поверхні, численні хижі птахи починають свій бенкет.

Дитинчата прагнуть до води з усіх своїх сил. Вони біжать, зупиняються на мить і знову спрямовуються до річки. Положення маленьких черепах ускладнюється ще й тим, що вони не знають, в якій стороні знаходиться річка. Маленькі черепашки біжать вниз по будь-якому ухилу, але ж далеко не кожен ухил призводить до води. І в короткий час кілька тисяч дитинчат виявляються знищеними хижаками.

Ось маленькі черепашки дісталися річки. Однак лиха їх на цьому не закінчуються. Великі і малі риби, крокодили та інші хижаки чекають їх у воді. Кривавий бенкет триває. Тільки зовсім небагато щасливців – близько п’яти відсотків всіх дитинчат черепах – досягають рятівних каламутних вод Оріноко.

Іноді й сама природа виступає проти черепах. Раніше звичайного починаються дощі. Рівень води піднімається так швидко, що багато гнізда виявляються затопленими перш, ніж дитинчата встигають вивестись з яєць. У період відкладання яєць одночасно з черепахами на мілинах з’являються і люди. Сотні людей абсолютно вільно добувають яйця черепах, а пізніше їх дитинчат. Виловлюють і дорослих самок. Люди з’їдають мільйони черепахових яєць. Черепахові яйця в свіжому або сушеному вигляді вважаються делікатесом. Крім того, місцеві жителі до сих пір ще видобувають з яєць речовину, яка використовується у світильниках замість масла. Для цього величезну кількість яєць кидають у спеціальний великий човен, в якому їх тиснуть, збивають і на деякий час залишають відстоятися. Незабаром на поверхні маси з’являється жир, який і застосовується для освітлення жител. Цей жир використовують і в їжу.

Автор: Н. Новобитова.