Осколок Гондвани
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
У 1967 році на льодовику Антарктиди новозеландська експедиція виявила шматок кістки, яку палеонтологи, спочатку не повіривши своїм очам, визначили як частину щелепи лабіринтодонта, одного з перших земноводних планети.
Дивина полягала в тому, що залишки таких земноводних були виявлені… у Південній Африці. Мимоволі на пам’ять прийшли знахідки в цьому ж районі покладів вугілля Пермського часу полюсною експедицією Ернеста Шеклтона ще в 1908 році. Колись це були голонасінні рослини. Вони виявлені практично на всіх південних материках Землі: в Африці, Австралії, а також в Індостані, хоча не були пристосовані до тривалих подорожей в солоній воді і їх насіння не могли розноситися по повітрю так далеко.
Антарктичним літом 1970 року нова експедиція виявила на крижаному континенті безліч залишків земноводних пермського періоду. Серед них тринаксодони і листозаври — плазуни, схожі на невеликих гіпопотамів. Вони мешкали на суші в мілководних басейнах і не могли пропливати тисячекілометрові дистанції, та ще через «ревучі сорокові». А тим часом у відкладеннях того ж часу листозаври знайдені на півострові Індостан і в Південній Африці.
У чому ж справа? Мабуть, у двох обставинах: по-перше, Антарктида не завжди була млявою крижаною брилою, по-друге, не завжди ізольованою від навколишніх материків Південної півкулі. Колись вона перебувала в ядрі суперконтиненту, що становив тоді половину суші Землі. Цей надматерик назвав у 1885 році Гондваною австрійський геолог Зюсс. Він не зараховував до Гондвани Антарктиду, проте ще в позаминулому столітті лікар антарктичної експедиції Росса відзначав схожість трьох флор: австралійської, антарктичної і південноафриканської. Вперше зразки деревоподібної папороті знайшов у вугіллі і вапняках гір принца Альберта на Землі Вікторії геолог Феррар, учасник першої експедиції Роберта Скотта. У другій британській експедиції геолог Прістлі виявив їх скам’янілі стовбури діаметром до півметра.
Починаючи з Міжнародного геофізичного року (1957), до доказів існування Гондвани додалися геолого-геофізичні аргументи. І дійсно, один з найбільш протяжних прогинів в земній корі, що простягнувся на вісім тисяч кілометрів, перетинає Південно-Східну Австралію, Трансантарктичні гори, Південну Африку. На всіх південних материках і в Індії в п’ятисотметрових товщах одного віку знайдені сліди стародавнього заледеніння 280-300-мільйонної давності, типові льодовикові морени.
І нарешті, химерні чорні скелі своєрідних гранітів-чарнокітів виявилися типовими для гірських хребтів Східної Антарктиди. А тим часом це теж Індійська порода.
Вперше зустрівшись з чарнокітами в Оазисі Бангера в 1956 році і потім на інших островах суші в Антарктиді, геологи М. Равич, Д. Соловйов та інші незабаром виявили виняткову роль цих древніх магматичних порід, що складають фундамент крижаного материка. Геологи Арктичного інституту набрели на найдавніший на Землі зразок чарнокіта-ендербіт (по імені Землі Ендербі), вік якого, за визначенням свинцево-ізохронного методу, становив 3,9±0,3 мільярда років. Ці породи утворилися при виливі лав з найдавніших вулканів.
Так Антарктида подарувала вченим ієрогліфи літопису дитинства планети і докази мінливості її лику.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.