Гра у позаземні цивілізації по-науковому

В історії науки добре відомі випадки, коли в тій чи іншій області наукового дослідження, принаймні, протягом певного часу, реально спостережуваного, «відчутного» об’єкта не існувало. І в цьому немає нічого надзвичайного! Подібний стан речей закономірно. Воно випливає з найважливішої якості науки – її здатності передбачати існування невідомих раніше об’єктів, які ще не вдавалося безпосередньо спостерігати. Наприклад, існування носія спадкової інформації-гена – прямо випливало з основних положень генетичної науки, що зародилася ще в позаминулому столітті в результаті робіт Г. Менделя. А безпосереднє відкриття самого гена відбулося значно пізніше, коли з’явилися відповідні експериментальні можливості, пов’язані з бурхливим розвитком молекулярної біології.

Добре відомі численні ситуації подібного роду і в сучасній фізиці. Відкриття багатьох елементарних частинок відбувалося значно пізніше їх теоретичного передбачення. І це не заважало фізикам займатися дослідженням їх властивостей. Таким чином, фізика нерідко займається вивченням об’єктів, яких ще «немає в наявності».

Більш того, є області знань, де основним об’єктом вивчення є речі, в принципі неспостережувані. Так, космологія, що конструює моделі будови фізико-астрономічного світу в цілому, вивчає властивості таких областей Всесвіту, які недоступні сучасним засобам спостереження. Космологія як би екстраполює наші знання на ті частини Всесвіту, які ми ще не можемо вивчати безпосередньо.

А в таких цілком «класичних» науках, як геологія, палеонтологія і навіть історія, ведеться дослідження вже не існуючих об’єктів.

Таким чином, наявність реального об’єкта аж ніяк не є обов’язковою умовою наукового дослідження. Однак у всіх без винятку випадках повинен існувати предмет дослідження – теоретична модель, сконструйована за певними правилами на основі відомих фактів, спостережних даних, загальних закономірностей навколишнього світу, всієї сукупності існуючих знань. Зрозуміло, зв’язки цієї моделі з реально існуючими об’єктами можуть бути досить складними і далеко не тривіальними. І, тим не менш, її можна вивчати і отримувати нове знання про реальну дійсність.

Якщо говорити про проблему позаземних цивілізацій, то тут предметом дослідження якраз і є теоретична модель, побудована шляхом узагальнення наших уявлень про земне життя і розум, про будову Всесвіту. Ми знову поширюємо наші знання на об’єкти, які нам ще не відомі, але які, можливо, реально існують,- позаземні цивілізації.

Які ж ті методи, за допомогою яких цей гіпотетичний об’єкт досліджується?

Гра по-науковому

В якості одного із способів вирішення складних завдань взагалі і наукових зокрема може застосовуватися так званий ігровий метод.

Поняття «гра», яке ми звикли пов’язувати або з дитячими забавами, або зі спортивними змаганнями, набуло в даний час і строго науковий сенс. Існує, наприклад, математична теорія ігор. Вона вивчає можливості відшукання найбільш вигідного рішення різних завдань в ситуаціях, коли є багато варіантів вибору і, отже, безліч рішень. Ігровий метод можна застосовувати і як спосіб наукового пізнання, особливо в умовах невизначеності, коли розв’язувана проблема або дуже складна і тому неоднозначна, або з даного питання немає достатньої інформації (зокрема, в тих випадках, коли невідомо, існує реально або не існує досліджуваний теоретичний об’єкт).

Більш того, ігровий метод вирішення проблем взагалі органічно притаманний розвиненій науковій діяльності. Справді, наукова діяльність відображає і узагальнює результати практичної діяльності людини, але це – «випереджуюче відображення». В узагальнених теоретичних наукових схемах як би програються майбутні схеми практичної діяльності людей. На папері заздалегідь визначається, які дії, що відповідають об’єктивним закономірностям реального світу, можна було б здійснити на практиці.

Але чому б не використовувати ігровий метод і як метод науково-дослідної теоретичної роботи? Адже можна «програвати» і самі теоретичні схеми, «випереджаючи» природний хід дослідницького процесу, що відбувається за традиційною формулою: «реальний об’єкт» -«узагальнення» – «теорія». Діючи таким чином, можна як би прискорити процес створення теорій, готуючи їх «про запас».

Характерна особливість ігрового методу полягає в тому, що в ньому стикаються різні, іноді протилежні і навіть взаємовиключні точки зору, тобто у кожного учасника є певний противник, явний або неявний. Учасники повинні знаходити переконливі контраргументи проти доводів і заперечень «противника», намагатися довести, обґрунтувати переваги захищати точки зору, вносячи на ходу необхідні корективи в свої міркування в зв’язку з висловлюваннями супротивної сторони. Власне, саме тому метод, про який йде мова, і отримав назву «ігровий».

Кажуть, в суперечці народжується істина. По суті наукова гра і є не що інше, як спеціально організована суперечка…

Привабливість ігрового методу і в тому, що в процесі наукової гри можуть ставитися, виникати і обговорюватися такі питання, які при звичайному, «нормальному» розвитку процесу наукового дослідження, швидше за все, не могли б з’явитися. Тим чином аналіз і обговорення цих питань може принести науці досить відчутну користь.

Ігровий метод цілком можна застосовувати і при вивченні проблеми позаземних цивілізацій. Більш того, він є найбільш поширеним в сучасних роботах по цій темі. Початковим моментом, вихідною точкою або «вступною» такої «гри» є чисто логічний постулат: «припустимо, що в навколишньому астрономічному Всесвіті існують інші розумні суспільства, що нагадують в загальних рисах, за своєю діяльністю нашу, земну цивілізацію». Які наслідки можна вивести з такого припущення?

Мабуть, однією з найцікавіших є ідея контакту і перш за все інформаційного контакту. Це не випадково: інформаційні проблеми – «невралгічний вузол» сучасності. Проблеми передачі інформації, її зберігання і кодування мають величезне пізнавальне і практичне значення. І розгляд завдання встановлення інформаційних контактів з інопланетними цивілізаціями на наддалеких космічних відстанях відкриває привабливі можливості для «ігрового» обговорення цих нагальних питань сучасної науки. Зокрема, розгляд завдання зв’язку з позаземними цивілізаціями природним чином призводить до дослідження таких проблем, як поширення інформаційних сигналів в космічному середовищі, вибір найкращих засобів і способів міжкосмічних передач, а також з’ясування оптимального співвідношення форми і змісту сигналів.

Теоретичні висновки, які можуть бути витягнуті в результаті подібного обговорення, мають безпосереднє відношення до конкретної проблематики таких наук, як астрофізика, радіофізика, інформатика, кібернетика, семіотика, розробка мов для спілкування людини і машини, проблема створення штучного інтелекту, машинна лінгвістика.

Так що предметом дослідження в задачі міжзоряного зв’язку є, по суті, нереальні представники позаземних цивілізацій (нагадаємо, що вони не виявляються і саме їх існування є теоретичним припущенням), а питання, пов’язані з вивченням проблем передачі інформації на великі відстані «інакше» влаштованим «інтелектам»,- саме це завдання і вирішується «умовно-ігровим» методом.

Питання та відповіді

В процесі гри у позаземні цивілізації може бути поставлене наступне питання або вступна: яку цивілізацію шукати?

На думку вчених, шукати слід надцивілізації, енергетична, а також технологічна діяльність яких може бути виявлена навіть на дуже великих космічних відстанях. А ще й тому, що, маючи в своєму розпорядженні величезні енергетичні можливості, такі надцивілізації здатні здійснювати всеспрямовані радіопередачі, які можуть бути прийняті в будь-якій області космосу.

Але точка зору Кардашева зустрічає заперечення. Для того, щоб цивілізація стала надцивілізацією і оволоділа енергією, такою ж як енергія галактики, вона повинна розселитися по всій своїй зоряній системі. Однак розміри галактик дуже великі, і таке розселення неминуче призведе до того, що через кінцеві швидкості поширення будь-яких фізичних сигналів, інформаційний зв’язок між різними частинами такої надцивілізації буде неминуче втрачений. Запізнювання в надходженні всякого роду інформації-керуючих сигналів і сигналів зворотного зв’язку – стане більше, ніж час, необхідний для істотних змін в стані окремих регіонів надцивілізації. Це з необхідністю призведе до її розпаду — вона перестане бути єдиним цілим.

Логічно припустити, що просторові розміри цивілізації повинні бути обмеженими і складати кілька світлових годин або днів, тобто вони набувають таких же розмірів як Сонячна система або трохи її перевершувати.

Однак, згідно із запереченнями Кардашева, для того, щоб космічна цивілізація опанувала великими енергетичними ресурсами, вона зовсім не обов’язково повинна безпосередньо освоювати всю галактику. Для цього достатньо розташуватися в розумній близькості від ядра галактики або квазара, тобто космічних об’єктів, що виділяють великі кількості енергії. Можливо, що високорозвинені цивілізації, вважає Кардашев, використовують потоки випромінювання, що випускаються ядрами галактик і квазарами, подібно до того, як ми використовуємо потік сонячного випромінювання. А значить, шукати надцивілізації найдоцільніше в безпосередній близькості від квазарів і ядер галактик.

В такому випадку виникає питання: яким чином цивілізація може опинитися в районі квазара або ядра якої-небудь галактики? Адже ймовірність того, що вона саме в такому місці і виникла, мабуть, досить незначна.

Кардашев відповідає на це питання так: надцивілізація зовсім не обов’язково повинна сформуватися в безпосередній близькості від потужного енергетичного джерела. Суспільство розумних істот, що досягло досить високого рівня розвитку, здатне штучним шляхом змінити характер руху своєї зірки в просторі і направити її до центру галактики або навіть за її межі – до іншої галактики або одного з найближчих квазарів.

Однак і ці доведення викликають відповідні контрдоведення. Для створення надцивілізацією всеспрямованого радіопередавача, сигнали якого можна було б приймати не тільки на міжзоряних, але і на міжгалактичних відстанях, потрібна була б величезна концентрація енергії. А це, в свою чергу, за законами фізики неминуче призвело б до значного підвищення температури середовища і сильного перегріву – явищ, які виявилися б згубними для самого існування надцивілізації. Космічне середовище на певному рівні розвитку цивілізації теж вимагає захисту і охорони.

Існують досить серйозні обмеження і на можливу потужність радіосигналу, особливо всеспрямованого, який цивілізація може направити у Всесвіт. Підрахунки показують, що радіус антени, здатної випромінювати всеспрямовані сигнали необхідної потужності, склав би 0,1 астрономічної одиниці, що в десять разів більше діаметра Сонця.

Таку антену довелося б розташувати на досить великій відстані від області проживання. В іншому випадку цивілізація піддалася б потужному додатковому опроміненню. Ця відстань повинна, по крайній мірі, на порядок перевершувати відстань від центральної зірки. У Сонячній системі подібну антену довелося б розмістити за межами орбіти Юпітера.

А звідси висновок інший, ніж у Кардашева,- при пошуках позаземних цивілізацій і, зокрема, можливих штучних радіопередач з космосу орієнтуватися слід на цивілізації, які мають енергетику лише в масштабі своєї зірки.

Про що йде суперечка? Яке питання вирішується? На перший погляд, подібна дискусія, як і все взагалі, що пов’язано з обговоренням можливих властивостей інопланетних цивілізацій і шляхів їх розвитку, носить чисто схоластичний характер. Яке, справді, наукове значення може мати обговорення таких питань, як енергетичні можливості інопланетян або характер джерел енергії, які вони використовують, якщо ми нічого не знаємо ні про те, що являють собою позаземні цивілізації, ні про те, які шляхи їх розвитку, їх наука, їх технологія? Дійсно, подібна суперечка носила б чисто умоглядний характер, якби вона не була однією із складових моментів тієї наукової гри, про яку йде мова.

Яка ж проблема обговорюється в такій ігровій формі насправді? Мова, по суті, йде про розвиток енергетичних ресурсів самого земного людства. Зрозуміло, питання про практичну реалізацію обговорюваних енергетичних і технологічних можливостей постане перед людьми ще дуже і дуже не скоро. Однак заглянути в майбутнє, нехай і вельми віддалене, ніколи не заважає.

Є і така «вступна»: чому за два з гаком десятиліття серйозних досліджень, які ведуться за добре продуманими міжнародними науковими програмами, не вдалося виявити жодного факту, який прямо або побічно свідчить про те, що позаземні цивілізації дійсно існують?

На думку І.С. Шкловського, якщо цивілізації в своєму розвитку повинні послідовно досягати все більш високих стадій, то у Всесвіті має існувати, принаймні, деяке число надцивілізацій. А діяльність надцивілізацій неминуче пов’язана з виділенням величезних кількостей енергії. Оскільки ми їх не виявляємо, то, отже, надцивілізацій немає. Але стадія надцивілізації -закономірна стадія розвитку космічних цивілізацій. За мільярди років існування нашого Всесвіту вони повинні були б з’явитися. А їх немає! Значить, немає і позаземних цивілізацій взагалі. Так що не виключений і такий варіант: земне людство — єдина цивілізація в нашій зоряній системі – Галактиці, а може бути, і у всьому спостережуваному Всесвіті.

Однак цей висновок зустрічає заперечення. Цивілізації не виникають в різних місцях Всесвіту в різний час, а їх виникнення відбулося приблизно в одну і ту ж епоху.

Для того, щоб могла утворитися жива речовина, необхідні вуглець, залізо та інші важкі елементи. А вони з’явилися лише на певній стадії розширення Всесвіту, головним чином в ході термоядерних реакцій, що відбуваються в надрах зірок. Сталося це після утворення основної кількості гелію. І очевидно, процес формування живої речовини міг початися тільки потім.

Коли ж? Прямими даними ми не володіємо. Але якщо виходити з гіпотези, то судити про це ми можемо за часом виникнення життя на Землі.

Але якщо життя на різних космічних світах виникла приблизно одночасно, то жодна космічна цивілізація, цілком ймовірно, не могла істотно обігнати в своєму розвитку інші і вирватися вперед настільки, щоб досягти стадії надцивілізації.

І це припущення стикається з серйозними труднощами. Абсолютно неймовірно, щоб, немов за помахом чарівної палички, життя в один і той же час зародилася на безлічі далеко віддалених один від одного небесних тіл, – вже неминучий якийсь розкид. І вже абсолютно неймовірно, щоб темпи подальшого розвитку життя скрізь були однакові. Значить, навіть в разі практично одночасного виникнення життя у всьому Всесвіті сучасний рівень розвитку різних цивілізацій неминуче повинен бути помітно різним.

Які ж реальні наукові проблеми ховаються за цим «туром» гри у позаземні цивілізації? Теж дуже важливі. По-перше, обговорюється з незвичайного боку питання про послідовні стадії еволюції речовини у Всесвіті. Порушується і вельми важливе методологічне питання: чи мають в науці право на існування аргументи «а може «це» буде відкрито завтра?»

Правда, обговорення «способів існування цивілізацій» зазвичай ведеться в рамках чисто астрономічного аспекту проблеми. Однак не слід забувати, що проблема існування в матеріальному світі високоорганізованих систем – це не чисто астрономічна, а набагато ширша світоглядно-методологічна проблема.

Гра не по-науковому

Але якщо можлива «гра по-науковому», то, ймовірно, в принципі можна грати і «не по-науковому». Чим же відрізняються такі «ігри»?

Мабуть, тим, що учасники гри першого роду чітко уявляють собі її кінцеву мету, то, заради чого вона ведеться,- надзавдання. Тому вони здатні оцінити ступінь умовності тих проблем, які така гра включає в себе, і уявити, який внесок вносить обговорення кожної з «складових» завдань у вирішенні головної.

При грі ж «не по-науковому» її учасники все приймають «справді», повністю ігноруючи умовність її окремих етапів і елементів і ототожнюючи їх з реальністю. В якості аналогії можна навести такий, хоча, можливо, і дещо штучний приклад. Як відомо, правилами гри в футбол всім, крім воротаря, забороняється торкатися м’яча руками, а потрібно, б’ючи по ньому ногами і головою, загнати його у ворота суперників. А яка головна мета гри в футбол, його надзавдання? Залучити молодих людей до занять спортом, сприяти контактам і взаєморозумінню між молоддю різних країн, нарешті, доставляти глядачам емоційну та естетичну насолоду. Тим часом деякі любителі цього виду спорту знаходять єдину мету футболу в тому, щоб було забито більше голів у ворота суперників, надають голам, очкам і перемогам тяжке значення, забуваючи, що футбол всього лише гра.

Можна абсолютизувати правила гри в футбол і до повного абсурду, цілком ототожнивши з ними наше повсякденне життя і зажадавши, щоб люди всі свої справи виконували виключно за допомогою ніг.

Вчені, які беруть участь в «грі» у позаземні цивілізації «по-науковому», чітко усвідомлюють сутність даної проблеми і умовний характер ряду обговорюваних питань, тобто межі між грою і реальною дійсністю.

На жаль, в масовій свідомості гра у позаземні цивілізації нерідко переломлюється не зовсім так, як слід. Деякі гарячі голови сприймають окремі перипетії цієї гри надто буквально, не вміють провести ту саму грань між грою і реальністю. Ось тоді і з’являються «прибульці з космосу», «літаючі тарілки», «зелені чоловічки», «гуманоїди», «Бермудські трикутники» та інші «чудеса», які не мають під собою абсолютно ніякого ґрунту.

Як же в такому випадку ставитися до висловлювань деяких вчених про те, що пошук позаземних цивілізацій може дати успішні безпосередні результати мало не найближчим часом, і ми навіть зможемо ознайомитися з тим обсягом інформації, який накопичений іншими розумними істотами?

Подібні заяви, мабуть, слід віднести до свого роду зайвого оптимізму, нерідко виникаючому при становленні нових захоплюючих областей людського пізнання. На зорі розвитку кібернетики, наприклад, не тільки журналісти, а й чимало інших фахівців подеколи висловлювали «надоптимістичні» прогнози, що людство нібито стоїть на порозі створення «штучного розуму», створення «штучних розумних істот», які не тільки зможуть здійснювати всі дії, доступні людині, але і значно перевершувати її в усіх відношеннях. У наявності порушення «правил гри» – теоретичні припущення надмірно екстраполювалися і їм «надавався» реально «існуючий» сенс.

Психологічно це зрозуміло. Вчений, захоплений вирішенням своїх «вузьковідомчих, теоретичних» проблем, часом схильний перебільшувати їх значення. А оскільки громадська думка не завжди схильна з належною увагою поставитися до фундаментальних теоретичних досліджень, з’являється бажання безпосередньо довести практичну важливість таких робіт прямим способом – дати вагомий «реальний» висновок з теоретичних робіт, який справить належне враження.

Що ж є головною пізнавальною метою «гри у позаземні цивілізації» Мета ця – осмислення місця людини, людського суспільства у Всесвіті. До яких результатів у майбутньому можуть призвести космічні дослідження? Чи перетвориться людство, саме воно, а не теоретично можливі «інші розуми», в надцивілізацію? Чи зможе людина «колонізувати» космічний простір, безмірно розширюючи своє поле діяльності на всю Галактику? Як інформаційно будуть пов’язані віддалені частини такої майбутньої цивілізації?

Обговорюється, таким чином «космічно-прогностична» модель. Намацати закономірності майбутнього розвитку людства надзвичайно важливо. Адже їх пізнання допоможе обрати вірний шлях до майбутнього, уникнути багатьох помилок, не витрачати сили і кошти на безперспективні дії. З цієї точки зору, може бути, як раз в проблемі позаземних цивілізацій найбільш яскраво виражається одна з найважливіших функцій наукового пізнання – випереджаюче відображення практичної діяльності людини.

Так що ж ми вивчаємо, досліджуючи проблему позаземних цивілізацій? Як не парадоксально це здасться, вивчаємо ми, перш за все самих себе, але тільки з незвичайної, «космічної» точки зору, як би «в космічному дзеркалі».

Таким чином, в цій науковій проблемі об’єкт дослідження все-таки є. Це наша власна, земна цивілізація!

Автор: В.Комаров, Б. Панкович.