Кити – морські блукачі

Дві тони на сніданок – так, це дійсно так. Щоранку кит з’їдає тільки на «сніданок» близько двох тонн планктону. За вагою це річна норма їжі людини! Середня вага дорослої людини близько 60 кілограмів. Вона в 1800 разів менше кита і в 75 разів менше слона. Але виявляється, що протягом року людина з’їдає таку кількість їжі, яка дорівнює 25 ваг її тіла. Це вже в два з половиною рази більше кита і слона! Адже кит і слон за рік з’їдають тільки по 10 ваг свого тіла.

А порівняємо тепер харчування кита з землерийкою, можна сказати, карликом серед всіх ссавців, що живуть на землі. Протягом року цей малесенький пухнастий клубочок зловить і з’їсть майже 4,5 кілограма комах – 730 своїх ваг! Це майже в 30 разів більше, ніж людина, і майже в 80 разів більше, ніж слон і кит!

Якби кит харчувався так само інтенсивно, як землерийка, він мав би з’їдати в день не 4000 кілограмів, а 320 тисяч кілограмів! Кити-то, виявляється, живуть впроголодь! А справа в тому, що чим менше маса теплокровної тварини – її обсяг, розмір, вага, площа поверхні її тіла, – тим відносно більше вона витрачає енергії на дихання, травлення, рух, тепловіддачу… Ось тому наш крихітний звір, який в 18 мільйонів разів менше кита, і потребує безперервного поповнення витраченої енергії.

Завдяки такому інтенсивному обміну речовин, такої активної життєдіяльності землерийка не впадає на зиму в сплячку, як її родичі – їжаки, кажани та інші тварини, які, від’їдаються за літо, восени сильно жиріють, запасаючи на зиму велику кількість сала, за рахунок якого вони існують всю зиму. Землерийка ж занадто мала, а потреби її в кормі занадто великі, щоб вона могла запасти в своєму організмі стільки «палива». Ось і доводиться їй спати всю зиму і харчуватися так само інтенсивно, як влітку. Але повернімося до китів.

ГОЛОД НЕ ТІТКА

Кити завжди в русі. Приходячи після зимівлі до себе «додому», в холодні води, де вони мешкають всю теплу пору року (весну, літо і осінь), кити йдуть кожен на свою мисливську ділянку. Уявіть собі, у китів, так само як і в птахів і багатьох інших тварин, є свої постійні мисливські ділянки.

У пошуках їжі кити пересуваються або поодинці, або парами, а іноді і невеликими сім’ями: тато, мама і один або два молодих китячих дитинча. І що цікаво, кит заздалегідь «знає», коли і де утворюється скупчення планктону – його улюбленої їжі.

Один горбатий кит, у якого до дихала приросла велика черепашка, випускаючи повітря, кожен раз видавав своєрідний свист, і з цього свисту місцеві рибалки навчилися його впізнавати. Протягом 20 років з року в рік приходив він в затоку Фанді (Північна Америка, близько півострова Нова Шотландія) завжди в один і той же час, з точністю в два-три дні. І за 20 років він жодного разу не помилився!

ВУХА ЗАМІСТЬ ОЧЕЙ

Як же кити відшукують свій плаваючий «сніданок» або «обід»? Зір у них слабкий, і розрізнити скупчення планктону під водою, та ще на великій відстані, вони не можуть. Адже вода в 800 разів щільніше повітря, а маса найдрібніших мінеральних часток і рослинного планктону не роблять її більш прозорою. До того ж розсіяне світло поширюється у воді на значно менші відстані, ніж у повітрі.

Кити, особливо зубаті, мають здатність ехолокації. Надіславши вперед звуковий сигнал і отримавши відбиту хвилю, вони здатні визначати не тільки відстань, але й характер лежачих на їх шляху перешкод: підводні скелі, косяки риб або густі скупчення дрібних ракоподібних – їх улюблений, ситний і дуже смачний «суп».

Світло, проникаючи під воду, з глибиною поступово розсіюється і поглинається. На п’ятдесятиметровій глибині вже сутінки, а на глибині понад 100 метрів навіть в яскравий сонячний день майже зовсім темно. Адже сині кити і фінвали добувають собі їжу, опускаючись на 150-200 і навіть 300 метрів. У повній темряві вони знаходять скупчення планктону завдяки своєму відмінному слуху. Вуха замінюють їм очі. А може бути, в цьому бере участь і нюх? Але це ще не доведено.

Вусаті кити пливуть під водою з відкритою пащею, фільтруючи воду через заховане в роті «сито» – Вусову пластину. Коли ж на поверхні цього сита збереться достатньо їжі, кит уповільнює рух, повертається на бік: інакше він не може закрити свою величезну пащу, і повільно закриває планктонну «пастку». Потім своїм п’ятитонним «язичком» він збирає їжу в грудку і ковтає її. І ось він вже знову лягає на колишній курс, знову насторожує свою «пастку», знову фільтрує воду через своє «сито», збираючи нову порцію їжі.

Для того щоб бути ситим, кит постійно кочує по підводним пасовищах, обходячи «дозором» своє величезне мисливське господарство. Так він проводить всю теплу пору року. А коли приходить осінь і накопичиться достатній запас поживних речовин для голодної зимівлі, морські блукачі рушають в дорогу і довго пливуть у теплі води субтропіків, іноді навіть доходячи до екватора. Навесні ж знову повертаються в рідні холодні, води.

Багато китів двічі на рік здійснюють подорожі довжиною в 7-8 тисяч кілометрів. І здається, що природа зробила тут якусь помилку. Навіщо китам йти на зиму в теплі води, коли у них така хороша “шуба”, що захищає їх від холоду, коли запасли вони на зиму так багато «пального», коли в тропіках, як відомо, для них майже немає корму? Адже планктонні ракоподібні тут худі-худі: одна порожня хітинова шкурка, і китам немає ніякого сенсу за ними полювати.

А тому що кити – теплокровні тварини і на тепловіддачу, незважаючи на свій великий розмір, вони витрачають порядно енергії. У теплих водах у них різко скорочується витрата енергії на тепловіддачу, вони мало рухаються, так як вибирають в океані тихі зони, де майже не буває штормів, і накопиченого за літо сала їм вистачає не тільки на весь період зимівлі, а й на зворотний шлях до рідних місць.

Втечу китів на зимівлю в теплі води можна порівняти із зимовою сплячкою їжаків, хом’яків, ховрахів, зимовим сном ведмедя і багатьох інших тварин. Як і у них, у китів під час зимівлі в теплих водах теж дуже уповільнені всі функції організму.

ЧОБОТИ ІЗ КАШАЛОТІВ

А ще кожен кит – це скарб, який містить величезну кількість самих різних і надзвичайно потрібних людям речовин. Почнемо з «шкіри» кашалота. У китів немає шкіри в нашому звичайному розумінні. Китова «шкіра» являє собою досить пухке утворення, де відносно щільні і пружні ( колагенові) волокна прошаровані великими жировими клітинами. Проте вчені знайшли спосіб ущільнювати ці волокна пресуванням. І тепер кожен кашалот дає багато квадратних метрів прекрасної шкіри, що йде головним чином на підошви для чобіт і приводні ремені.

Підшкірний шар сала подрібнюється, і з нього витоплюється жир. Один кашалот середнього розміру дає приблизно 5-6 тисяч кілограмів жиру, а великі кити – до 9-11 тисяч кілограмів. Цей жир використовується на різні потреби: з нього варять господарське та туалетне мило, роблять високоякісні миючі засоби (пральні порошки). Іде він і на виготовлення різних кремів. У шкіряній промисловості жир застосовується для жирування шкір, в текстильній – для відбілення високоякісних (шовкових) тканин, в канатному виробництві – для просочення канатів. У техніці деякі сорти жиру китів застосовують для змащення тонких приладів.

У голові кашалота є величезний «мішок», наповнений особливим жиром – спермацетом. Він дуже цінується і використовується для виготовлення стеарину, високоякісного мила і ліків.

Від кашалота середнього розміру можна отримати 7-10 тонн м’яса, яке вживається в основному для приготування кормової муки. Було встановлено, що, якщо щодня додавати в кормовий раціон курей всього півтора грама кормового борошна, вони будуть нестися кожен день навіть взимку.

Печінка кита – носій величезної кількості вітаміну А – каротину. Кількість вітаміну А в одній печінці, як показали вчені, дорівнює тій же кількості цього вітаміну, яка міститься в 100 тисячах кілограмів кращого вершкового масла, або в 5,5 мільйона курячих яєць!

Підшлункова залоза кашалота за своїм розміром в 400 разів більше, ніж у великого бика. Вона може використовуватися для отримання інсуліну – сильних ліків, що рятують від смерті людей, хворих цукровим діабетом. Жир вусатих китів йде на виготовлення маргарину, а м’ясо в багатьох країнах світу використовується людиною в їжу. Як бачите, кити дають людині багато важливих і потрібних продуктів. Однак непомірний промисел цих унікальних морських велетнів, що ведеться зараз у Світовому океані, змушує нас турбуватися про їх подальшу долю.

Автор: С. Клумо.