Перше спостереження ефекту Ейнштейна
А. Ейнштейн, створюючи загальну теорію відносності (ОТО), побоювався, що вона стане суто математичною, відірваною від спостережень. Тому він велике значення надавав її експериментальній перевірці: «Було б дуже бажаним, щоб астрономи зацікавилися поставленим тут питанням навіть у тому випадку, якби попередні міркування здавалися недостатньо обґрунтованими чи фантастичними».
Відомі три ефекти, які можуть бути перевірені астрономічним шляхом: рух перигелів планет, гравітаційне усунення частоти та відхилення світлового променя. Нещодавно було вказано четвертий спосіб перевірки ОТО, заснований на радіолокації планет. Ми розглянемо лише один із ефектів — відхилення променя світла у гравітаційному полі масивних тіл. Слід зазначити, що для виявлення цього ефекту потрібні виключно точні вимірювання.
З роботи А. Ейнштейна «Основи загальної теорії відносності» випливає, що величина відхилення променя світла у гравітаційному полі Сонця становить:
&r = А/r,
де А – постійна величина, що дорівнює 1″,75, а r – кутова відстань від центру Сонця до променя, виражена в радіусах Сонця. Очевидно, що максимальне зміщення має зірка, траєкторія променя якої торкається поверхні Сонця: r = 1 і r = 1″,75.
Перевірка цього ефекту проводилася лише під час повних сонячних затемнень. Астрономи вимірювали її і потім обчислювали значення А та порівнювали його з теоретичним. Вперше такі спостереження були виконані ще в 1919 р. У цей день відбулося сонячне затемнення, яке виявилося дуже сприятливим для спостереження ефекту Ейнштейна: Сонце було видно на тлі яскравих зірок скупчення Гіад.
Затемнення спостерігали дві англійські експедиції: у Собралі (Північна Бразилія) та на острові Прінсіпі, біля берегів Західної Африки. На Прінсіпі було зроблено 16 знімків, але лише на одному з них виявилося досить гарне зображення п’яти зірок. Порівнявши цей знімок з фотографією тієї ж ділянки неба, зробленої в Англії в січні 1919, астрономи обчислили відносні зміщення зірок. Величина А дорівнювала 1″,61 ± 0″,30.
Експедиція, що працювала в Бразилії, зібрала більший матеріал. Астрономам вдалося визначити точне положення семи зірок, дві з яких знаходилися на відстані двох сонячних радіусів від центру Сонця. Для величини А отримано значення 1″,98 ± 0″,12. Надалі, коли врахували поправки, пов’язані з умовами, у яких отримували фотографії, значення А збільшилося до 2″,0,7 ± 0″,13.
Таким чином, під час затемнення 1919 р. було доведено існування радіальних зсувів у зірок, але отримані результати не дозволили впевнено визначити величину цього зсуву і тим більше перевірити закон r = const / r.
Перевірка ефекту Ейнштейна проводилася і під час повних затемнень 1922, 1929, 1936, 1947 та 1952 рр. Отримані значення постійної на десяті частки секунди відрізнялися від теоретичного.
Автор: Є. Ю. Данилевська.