Лінгвістика космосу та її особливості

– Спробуємо представитися, – шепнув Петро Михайлович. Він з гідністю випростався і виразно вимовив:
– Ми – люди Землі. Так ми називаємо свою планету, розташовану в кінці третього спірального рукава Галактики ..
…Раптово на куполі амфітеатру виникли незрозумілі значки та лінії.
– Ага! – Із задоволенням сказав Петро Михайлович. – З нами, здається, побажали порозумітися.
Кілька хвилин він вдивлявся в незрозумілі знаки. Потім широко посміхнувся.
– Нам пропонують якусь математичну формулу або рівняння. Судячи за структурою, вона нагадує закон взаємозв’язку маси і енергії, універсальний закон природи…

Так в одному з сучасних науково-фантастичних романів описується розмова людей Землі з мешканцями планети, що знаходиться в центрі Галактики. Залишимо на совісті романіста разючу тямущість академіка Петра Михайловича і не менш вражаючу проникливість мешканців цієї планети. Головне не в цьому. Головне в тому, що вже зараз проблема спілкування з розумними істотами інших планет або інших зоряних систем стає все менш і менш «несерйозною». І воно в принципі цілком практичне завдання, якщо до нього підійти з позиції науки, досить цікаве. Бо проблема спілкування – і не тільки спілкування з розумними мешканцями інших планет, але і спілкування різних народів на нашій Землі – завдання куди складніше, ніж його нерідко зображають романісти.

Ось тільки один приклад. Здавалося б, що може бути зрозуміліше і простіше, ніж слово «один». Показав один предмет – сказав «один» – і справа з кінцем! Але от, припустимо, у нівхів, що живуть на Далекому Сході, слово «один» у фразах «один олень», «один палець», «одна куля» буде звучати зовсім по-різному, так як в їх мові для довгих предметів існують одні числівники, для коротких інші і, нарешті, для круглих треті! Втім, і слів «олень», «палець», «куля» для них не існує: немає «оленя взагалі», є олень білий, сірий, кульгавий, рябий; немає «пальця», є «вказівний», «великий», «безіменний» палець. Нівх, та й не тільки він, і австралієць, і ескімос, і житель Амазонки ніколи не скаже: «чоловік стріляв». Він обов’язково повинен вказати, де, коли і в кого стріляв мисливець.

Математики, що перекладають книги з індоєвропейських мов на мови інших груп (наприклад, на башкирську), часто скаржаться на неперекладаємість багатьох абстрактних понять.

І все-таки, незважаючи на численні мовні перепони, людина розуміє іншу людину. Навіть зовсім не знаючи мови, можна порозумітися за допомогою жестів, малюнків, формул, діаграм. Згадайте, як багато вдається розповісти, не промовляючи при цьому жодного слова, чудовому мімові Марселю Марсо! Люди створили технічні засоби зв’язку, радіомовлення, телебачення і т. п. і «спеціальні» мови – поезію, музику, живопис; переказати те, що вони розповідають, засобами інших мов неможливо.

Але люди – діти одного єдиного життєвого циклу, незважаючи на всі відмінності в поведінці, культурі, вихованні, мові. В силу своєї «планетної спорідненості» вони розуміють один одного… Чи зрозуміє людина розумну істоту іншої планети? Чи можна домовитися з нею? Розповісти їй про нашу культуру? Про нашу науку, мораль, поведінку, звичаї?

Досягнення сучасної техніки дозволяють «діставати» за допомогою радіохвиль Місяць, Венеру, Марс. Радіотелескопи вловлюють радіошуми, що йдуть від галактик, які віддалені на мільярди світлових років! Але що ми будемо передавати невідомим «братам по розуму?» Якою мовою вести з ними переговори? Вчені можуть сперечатися нарівні з фантастами про зовнішній вигляд невідомих мешканців космосу; але завдання космічного зв’язку вже вийшло з «ведення» романістів і починає переходити в розпорядження вчених. Якою ж повинна бути космічна мова? І чи можлива вона взагалі? Адже існує думка, що «навряд чи можна домовитися з розумними істотами інших світів», – цей погляд не так давно відстоював професор Кольман в дискусії, присвяченій проблемам кібернетики. «Психіка цих істот настільки буде відрізнятися від нашої, що ні люди, ні «розумні машини» не зуміють її зрозуміти».

Можна

І все-таки багато вчених вірять, що «взаєморозуміння» розумних істот – мешканців космосу – можливо! І ось чому. Закони матеріального світу єдині для нашої Метагалактики, нашого «великого будинку». Одні й ті ж елементарні частинки є «цеглинами всесвіту». Швидкість світла в районі туманності Андромеди така ж, як і в нашій Галактиці. (Правда, ніхто не вимірював її «на місці», в туманності Андромеди, але дані фізики змушують нас робити такий висновок.)

А якщо фізичні закони єдині для нашого Всесвіту, то єдиними повинні бути і принципи прийому і переробки інформації у всіх розумних мешканців цього Всесвіту. І така єдність вселяє впевненість: які б труднощі не виникали при «розмові» з розумними мешканцями інших планет, – ці труднощі переборні.

«Чи може Земля повідомити розумним жителям інших планет про існування на ній розумних істот?» – Так назвав свого часу статтю К. Е. Ціолковський, статтю, написану більше, ніж за півстоліття до початку «космічної ери». В цій статті він висловлював впевненість, що час, коли люди зможуть «дати про себе знати нашим небесним сусідам», не такий вже далекий.

Універсальна мова Всесвіту

Більшість сучасних вчених вважає, що «космічна мова», лінгвістика космосу повинна будуватися на математиці. Саме вона є тою «універсальною мовою», яка може бути зрозуміла і доступна всім розумним істотам космосу. Ще багато років тому пропонувався наступний спосіб зв’язку з жителями Марсу: вибудувати в безкрайніх рівнинах Сибіру гігантський світлий трикутник, який би «розповідав» про теорему Піфагора. Помітивши його, марсіани здогадалися б, що нашу планету населяють розумні істоти.

Багато вчених пропонують почати «радіобесіду» з космічними істотами, невідомими нам, передачею натурального ряду чисел: один сигнал, два, три, чотири, п’ять… З викладу основ математики починається і нещодавно опублікована книга про космічну мову, яка набула вже досить широку популярність. «Лінкос» (лінгвістика космосу) – так назвав свою цікаву працю про «побудову мови для космічного зв’язку» голландський вчений Ганс Фройденталь.

Фройденталь вже з перших сторінок робить істотне застереження: «лінкос» – це абстрактна схема мови, а не її конкретне «фізичне» втілення. Подібно до того, як букви мови відрізняються від звуків мови, так і «лінкос» відрізняється від тієї конкретної форми – радіосигналів, світлових спалахів, – в якій він буде втілений за допомогою техніки зв’язку. Однак Фройденталь вважає, що перші «букви» космічної мови повинні бути «звуконаслідувальними», свого роду «космічними вигуками».

Виклад основ математики починається саме з них. Спочатку передається короткий спалах світла або радіо – «пік!»: один, другий, третій. Потім слідує спеціальний знак «більше», а потім два «вигуки». Той же самий знак «більше», слідує між шістьма і п’ятьма точками, десятьма і п’ятьма і т. д. Аналогічно вводяться знаки «менше», «дорівнює», «плюс», «мінус». Потім викладаються основи двійкової системи числення, пояснюються поняття елементарної алгебри і т. д.

«Хтось обережно і тихо постукав у скло. Через півхвилини стукіт повторився. Жовтий ланцюжок очей відсунувся на кілька метрів.
– Вони запрошують нас вийти, – сказав Князєв».

Ось яким чином зобразив письменник Г. Мартинов у своїй об’ємистій трилогії «Зореплаватилі» знайомство людей і мешканців Венери. Ще не знаючи зовнішнього вигляду мешканців Венери, герої Мартинова вважають, що стукіт у вікно неодмінно означає ввічливе прохання вийти. Адже перед космічним кораблем «землян» була виявлена їжа! «Принісши свій хліб до зорельота, жителі Венери показали цим, що хочуть миру. Зрозуміти їх вчинок інакше було неможливо», – заявляє автор устами одного зі своїх героїв.

Все зовсім як у людей, хоча мешканці Венери виявляються «дивними істотами, що неначе зійшли зі сторінок чарівної казки – з трьома чорними очима, і тонкими плоскими ротами». Але це не заважає їм здійснювати «язичницьке поклоніння вогню», приносити «дари» – «чашу». «Жестом руки, абсолютно такими ж, як у людей, венеріанин запросив обох землян йти за ним», – пише Мартинов.

Як просто! Прилетів чоловік на Венеру, мешканці чужого світу приносять «дари», знімають капелюхи, ввічливо кланяються і, дружньо підморгнувши третім оком, запрошують: «Будь ласка! Слідуйте за нами», зробивши рукою жест, «цілком такий же, як у людей»…

Отже, проблема поведінки. Вона, мабуть, ще більш складна, ніж проблема мовного спілкування. Чи можна роз’яснити невідомим мешканцям космосу наші вчинки, нашу мораль, наші принципи поведінки навіть у тому випадку, якщо ми зуміємо пояснити правила математики?

Книга Фройденталя – і в цьому велика заслуга її автора – показує, що за допомогою «універсальної мови» Всесвіту – математики можна пояснити навіть правила моралі! Проблемі поведінки в «лінкосі» відведено головне місце.

«Лінкос» викладає правила моралі

Пояснення нашої поведінки Фройденталь починає з того, що вводить поняття актора. Звичайно, цим актором не є Бред Піт або Леонардо ді Капріо. Актори Фройденталя – це якісь абстрактні особи, які ведуть розмову на «лінкосі» на математичні теми. Один актор – А – завжди ставить задачу, інший – В – завжди вирішує цю задачу вірно, а третій – С – завжди дає неправильні рішення задач. Ввівши акторів, Фройденталь дотепно пояснює чисто людські оцінки поведінки за допомогою математики. І перші з цих оцінок – «що таке добре» і «що таке погано». А задає питання. В вирішує правильно, С неправильно. Четвертий же учасник бесіди, назвемо його Д, вирішує завдання вірно, але довго. Рішення це правильне, але погане, довге! Таким шляхом вводяться знаки «добре» і «погано», а потім з їх допомогою Фройденталь роз’яснює на «лінкосі» найрізноманітніші правила людської поведінки, аж до правил ввічливості!

А просить В вирішити рівняння. С відповідає, і відповідає правильно. А каже: «Погано» (адже він запитував не С, а В!). В дає ту ж саму відповідь, що і С. Актор А каже: «Добре!». Як бачите, за допомогою математики можна викласти навіть таке правило ввічливості, як «не відповідай, навіть якщо відповідаєш правильно, на питання, яке задане не тобі!».

Фройденталь підкреслює, що потрібно затратити чимало праці, щоб розумна істота іншого світу зрозуміла нашу поведінку. Причому передбачається, що це розумна істота, слухач «лінкоса», має бути, принаймні, на рівні розвитку сучасної людини. Було б безглуздо пояснювати тваринам чужої планети нашу математику і культуру, адже навіть наші власні, «земні» тварини не зрозуміють цього! Навряд чи можна чекати розуміння «лінкоса» та від розумних істот, чий розвиток знаходиться на рівні наших первісних народів або культури середньовіччя.

На порозі космічної ери

Ера космічних польотів тільки почалася. Вчені всерйоз подумують про експедиції на Марс і Венеру, наших найближчих сусідів. Але цілком можливо, що на цих планетах, а тим більше на інших планетах сонячної системи не виявиться розумного життя (і навіть просто життя, як вважають багато астрономів і біологів). Про польоти до зірок поки доводиться тільки мріяти. Але у людей є інший спосіб дізнатися про своїх «братів по розуму» – космічний зв’язок. Багато вчених висловлюють думку, що вже в майбутньому сторіччі людям Землі вдасться встановити двосторонній космічний зв’язок з населеними світами Галактики, у всякому разі, з нашими найближчими сусідами. Цілком можливо, що цей космічний зв’язок розпочнеться з допомогою «лінкоса», якщо вчені не розроблять ще більш досконалої мови.

Автор: Р. Добрушин, А. Кондратов.