Тричі народжений уран
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
У рідкісній руді, що за зовнішнім виглядом нагадує асфальт і відомої під назвою «смоляна обманка», німецький хімік Клапрот в 1789 році відкрив невідомий раніше метал; елемент отримав ім’я уран на честь виявленої в той же час астрономом Гершелем нової планети. Але перше народження урану виявилося уявним. Через півстоліття французький хімік Пеліго неспростовно довів: «елемент» Клапрота не саме уран, а його окис, складова частина «смоляної обманки». Так руда виправдала другу частину своєї назви. Пеліго вдалося отримати істинний метал, і він міцно зайняв своє місце в списку елементів. Все було добре, поки Д. І. Менделєєв не почав розробляти свою періодичну систему.
Коли хіміки вирахували атомну вага урану, він вийшов рівним 120, а формула оксиду – U2О3. Згідно з цими характеристиками, елемент повинен був бути поміщений в ІІІ групу, 7-й ряд таблиці. Але в цьому ряду вже існувала своєрідна «житлова криза»: були відсутні вільні місця. Більше того, в II-I групі за своїми властивостями уран взагалі опинявся чужинцем.
Вчений зробив сміливе припущення: атомна вага урану неправильна, її слід збільшити в два рази. Коли це було зроблено, елемент отримав нову «квартиру» – в VI групі, в самому кінці періодичної системи. Так Д. І. Менделєєв став третім «хрещеним батьком» урану. Це було справжнє народження елементу: він знайшов своє місце в таблиці елементів в повній відповідності з її логікою.
Біографії багатьох хімічних елементів повні несподіванок і не з’ясовані ще до кінця. Це відноситься і до урану. Він вже був «народжений» три рази, і, хто знає, бути може, йому належить «народитися» і вчетверте…
У 1912 році англійський археолог Гунтер виявив поблизу Неаполя багату забарвлену фреску з мозаїки, яка відносилась приблизно до 79 року нашої ери. Аналіз блідо-зеленого скла з фрески показав, що в ньому міститься більше 1% … окису урану. Ретельно вивчивши ці дані, американський вчений Келей прийшов до цікавого висновку: добавки уранового мінералу в скло, ймовірно, були навмисні. Чи не слід пошукати витоки біографії урану в збережених писемних джерелах римлян?
Автор: Д. Трифонов.