Під валом Чингісхана

Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.

Через багато районів Монголії тягнеться древній земляний насип, легендарна назва якого – вал Чингісхана. Монгольські вчені протягом кількох років досліджували ґрунт, похований під стародавнім земляним валом. Це робили для того, щоб порівняти біологічне середовище у минулому та сьогодні.

Пологий вал має висоту близько півметра, а ширина його сягає 15-20 метрів. Дослідники заклали шурф упоперек насипу та отримали вертикальний розріз самого валу та ґрунту під ним. Осторонь від насипу, на відстані двадцяти метрів, було закладено інший шурф — так, що вийшов контрольний розріз. Порівняння ґрунту, похованого під валом, і контрольного показало, що під валом ґрунт знаходиться в умовах зміненого водного режиму: насип як би перехоплював атмосферні опади, що випадають на поверхню, і вода стікала по схилах валу.

Дослідники спробували оцінити, як давно було споруджено вал. Справа в тому, що в ґрунті насипу предмети матеріальної культури людини, деревне вугілля чи кістки не виявлено. Оцінити вік валу можна було за радіовуглецевим віком органічної речовини, похованої під насипом ґрунту.

Датування радіовуглецем дало такі оцінки. Вал Чингісхана біля Північно-Керуленської рівнини було споруджено приблизно дві тисячі років тому, тобто незадовго до нашої ери чи на її кордоні.

Результати вивчення ґрунту, «законсервованого» насипом, дозволили судити про кліматичні умови в ті далекі від нас часи. Вчені вважають, що за минулі дві тисячі років у цьому степовому районі відбулося зрушення клімату. Тут стало вологіше.

Аналіз пилку рослин показав, що біоценози також змінилися. У трав’яному покриві з’явилося більше осок та полинів, а кількість складноцвітих зменшилася. Пилок деревних порід був занесений до похованих шарів ґрунту з далеких лісів, із сусідніх гірських районів. За минулий час у цих лісах побільшало вільхи, берези, ялинки і помітно зменшилася кількість сосни. Хвойні породи вже почали відступати.