Доля новозеландських пернатих
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
65 мільйонів років — стільки Нова Зеландія існувала ізольовано від решти світу через свої географічні та геофізичні особливості. За такий термін у цьому куточку Землі склався особливий тваринний світ. Чого варті хоча б птахи: тут колись у безлічі зустрічалися уїа — гігантські папуги, що не літають, десяток видів різних моа — страусоподібних велетнів зростом близько трьох метрів, знамениті безкрилі, або ківі. Хижаків — ссавців і плазунів — Нова Зеландія не знала, і всі пернаті стали напрочуд нелякливими, а багато хто втратив «за непотрібністю» здатність літати.
Але близько 750 року сюди прибули перші люди — мореплавці маорі, а з ними собаки, кішки, щури. Йшли століття, білі переселенці привезли із собою сталеву сокиру, вогнепальну зброю, а потім і бульдозер. І ось результат: на сьогоднішній день на північному з двох островів Нової Зеландії вимерло 46 відсотків видів його початкової авіафауни. Нині з усіх птахів земної кулі, які перебувають у списках рідкісних або перебувають під загрозою зникнення, 11 відсотків — новозеландські.
За тисячу років маорі, займаючись підсічно-вогневим землеробством, випалили 23 відсотки всіх лісів і знищили щонайменше 38 видів і підвидів пернатих і серед них — всі види моа, безліч водоплавних і навколоводних.
Білі поселенці – за два століття після висадки капітана Кука в 1769 – вирубали половину тих лісів, які вони застали. Вільні чи мимовільні супутники прибульців — щур норвезький і судновий, кішка, миша, свиня — справили тут справжнє спустошення. А ще двадцять видів загинули від того, що останні їхні особини стали жертвою прагнення колекціонерів мати рідкісне опудало.
«Епоха білої людини» поділяється на два періоди. У перший (1796-1884 роки) розчищення лісів йшло повільно, але птахи продовжували зникати, головним чином завдяки щурам і кішкам. Потім рубка стала активнішою. Тут вже справа в знищенні довкілля.
Заходи контролю за чисельністю хижаків, які нині вживають у національних парках і заповідниках країни, малоефективні, ворогів у птахів занадто багато. Краще перенаправити зусилля на збереження лісів. Цілком можливо, що це правильно і не лише в умовах Нової Зеландії. До важких наслідків для фауни призводить бездумне перенесення чужих видів рослин не лише в цій країні. Чого вартий приклад острова Гуам, де за останні двадцять років усі місцеві сухопутні птахи зникли після того, як завезли невідому раніше змію. Борг орнітолога — звернути увагу громадськості на «пташину трагедію».