У пошуках спільного предка – єгиптопітек зевксис

У пустелях Єгипту працювала експедиція американських антропологів з університету Дьюка, яку очолює професор Елвін Саймонс. Хоча сам професор та його співробітники далеко не новачки у своїй справі, натрапивши на ці скам’янілі кістки, вони закликали на допомогу кількох колег, чия незалежна думка допомогла б точніше оцінити рідкісну знахідку.

Справді, світова наука має у своєму розпорядженні лише кілька розрізнених деталей черепа єгиптопітека зевксису — одного з найдавніших приматів, який жив мільйони років тому. Це була громадська істота. Об’єднуючись у зграї, вони кочували з дерева на дерево, харчуючись плодами, які визрівали у помірному кліматі тодішньої Північної Африки.

Особливий інтерес до єгиптопітеку підігрівається тим, що багато фахівців вважають його недостатньою ланкою в ланцюгу, що зв’язує людину та її предків, спільних з іншими приматами. Досі вважалося, що час розквіту єгиптопітеків – не більше 27 мільйонів років тому. Але коли нову знахідку спробували датувати, аналізуючи вміст у кістках радіоактивного калію та аргону, цей період довелося змістити у ще більшу давнину: єгиптопітеку виявилося не менше 32 мільйонів років. Познайомитися з нашим настільки віддаленим, але все ж таки предком, нехай навіть не прямим,— це не привабливе завдання!

Тепер таке знайомство стало більш можливим. Наука вже має в своєму розпорядженні кілька залишків різних частин черепа, що непогано збереглися, від різних особин такої тварини. Усі вони належать самцям, але за їх порівнянням помітні індивідуальні особливості.

У двох знайдених нині єгиптопітеків обличчя відрізнялося від інших малою витягнутістю. Воно ніби нагадувало значно пізніші види — вже людиноподібних мавп! Та й форма очних ямок, велика відстань між ними були швидше притаманні людиноподібним.

Одну особину жартівники-антропологи навіть прозвали Мислителем: лобова частина її черепа набагато більша, ніж в інших. За всієї обережності фахівців вони вважають: «таке вмістилище вказує на досить значні — для свого часу — розміри головного мозку».

Професор Притхиджіт Чатрах з Центру з вивчення приматів у Даремі, який брав участь у аналізі викопних залишків, зауважив, що такі розміри мозку, що «обганяють свій час», разом з індивідуальною різноманітністю будови обличчя, теж властивим зазвичай «просунутим» у ході еволюції видам, говорять про деякий зв’язок цієї істоти з людиною.

Справді, потреба розпізнавати одне одного «на обличчя» виникає лише в тих тварин, які об’єднані у великі групи. Тому «обличчя не загального вираження» у єгиптопитеків доводить, що й соціальна структура зробила великий крок уперед до ускладнення у часи, які раніше вважалися примітивними.

Багато що може розповісти фахівцю і якась щелепна кісточка. У новознайдених залишків єгиптопітеку жувальний апарат теж «забіг уперед». Він ніби передує аналогічні риси, що стали загальнопоширеними вже у пізніших копалин людиноподібних і нижчих мавп, наприклад у відомого проконсула, який жив у Південній Африці.

Стало очевидно, що єгиптопітек, ця чотирилапа тварина величиною з кішку, відігравала важливу роль в еволюції самого Гомо сапієнса.