Юпітер на підозрі
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Одне з найдивовижніших і унікальних астрономічних явищ – це знамениті кільця Сатурна, помічені Галілеєм ще в 1610 році. Унікальне явище доставляє вченим чимало клопоту. Мало того, що його треба пояснювати, треба ще сказати, в силу чого воно унікальне, чому це, скажімо, у Сатурна є кільце, а у Юпітера або Урана немає. А чи дійсно немає?
Спостереження за кільцями привели астрономів до висновку, що серед пилу, каменів, астероїдів та іншого небесного «сміття», з якого складаються кільця, є лід. Але лід у вільному стані не може довго перебувати в космосі навіть на такій величезній відстані від Сонця, він обов’язково буде випаровуватися (як це і відбувається в кометах). Таким чином, кільце повинне досить інтенсивно втрачати свою масу. Чому ж тоді воно не тільки не зменшується в розмірах, але навіть за деякими спостереженнями збільшується? Звідки йде поповнення?
Це поповнення, на думку С. Всесвятського, може відбуватися тільки за рахунок потужних вулканічних викидів з планети. Більше того, астроном вважає, що подібним же шляхом утворилися не тільки кільця Сатурна, а й комети і метеорити. Зрозуміло, при цьому допущенні Сатурн не може перебувати в особливому положенні. Такі викиди повинні відбуватися з усіх планет і великих супутників (звичайно, тоді, коли на них були або є відповідні умови), інакше неможливо пояснити походження багатьох комет і метеорних роїв. «Все це говорить про те, – пише автор гіпотези, – що багато мільйонів років тому планети, і наша Земля в тому числі, були масивніше. Навіть протягом останніх мільйонів років великі планети і супутники планет повинні були втратити помітну частку своєї маси».
Але чому ж тільки у Сатурна утворилося захоплене його потужним тяжінням кометно-метеоритне кільце? Це кільце ми, втім, бачимо не завжди. Коли воно повернене до нас ребром, ми не в змозі його розглянути, а помічаємо лише вузьку смужку тіні на екваторі планети. Але таку ж (тільки слабшу) екваторіальну смужку ми бачимо і на Юпітері. Чи не говорить це про те, що на Юпітері є аналогічне, хоча і менш потужне кільце, яке ми не можемо бачити лише тому, що Юпітер майже не нахилений до площини екліптики (всього 3°, а у Сатурна 28?) І чи не можна поглянути на кільце Юпітера «плазом».
Якщо подальші спостереження підтвердять цю здогадку, то кільця Сатурна втратять свою винятковість, а гіпотеза С. Всесвятського придбає досить сильне фактичне підтвердження. Справа за спостерігачами!