Мікросвіт на фотоплівці

Світ фантасмагорії, захоплюючої краси, відразливих чудовиськ містичних мрій, ефемерної скороминущості і неземної вічності, химерної фантазії, абстрактної порожнечі, безмежного хаосу і бездоганного порядку… Цей світ так далекий від нас, як невідома зірка, і в той же час рідко розташований далі, ніж кінчики наших пальців. У цей невидимий світ ми проникаємо не через чарівне дзеркало, як Аліса в країні чудес, а за допомогою мікроскопа.

Люди вивчають цей світ вже протягом трьох з половиною століть, з часу винаходу мікроскопа. Мікроскоп дозволив нам розгадати незліченні загадки життя і смерті. Коли біолог направляє окуляр на який-небудь смертоносний організм, а хімік на загадковий кристал – обидва вони намагаються знайти відповідь на одну з таких загадок. І все-таки буває, що інтереси науки або техніки раптом відступають перед виникаючим під склом мікроскопа видовищем вражаючої краси або неподобства. І хоча це видовище, може бути, і не зробить безпосереднього впливу на розвиток науки, свідок його навряд чи забуде своє перше враження.

Ще зовсім недавно цей прихований світ могли побачити тільки щасливі власники мікроскопів – вчені та жменька ентузіастів, які ставили у своїх вітальнях мікроскопи, в той час як їхні сусіди обзаводилися чарівними ліхтарями. Наполегливі спостерігачі старанно замальовували побачене, але бачили вони тільки поперечний розріз у двох вимірах, третього ж «вимірювання» – емоційності – не вистачало.

Око фотоапарата все змінило. З його допомогою світ, видимий в мікроскоп, стало можливо фотографувати точно так само, як і звичайний світ. Однак це було не просто. Незграбних предків сучасного фотоапарата можна було пристосувати для мікрофотографії тільки за допомогою настільки ж незграбної оптичної апаратури.

Як наука і як помічник науки мікрофотографія виникла порівняно давно, але лише з появою сучасних фотоапаратів вона стала мистецтвом – якщо вважати мистецтвом ту тендітну і, може бути, марну красу, яка надає життю особливу принадність. Сьогодні гарна малоформатна камера для 35-міліметрової плівки, простий адаптер, мікроскоп і станина для зміцнення фотоапарата (для деяких видів зйомок витримка може досягати 100 секунд) – ось все, що потрібно для мікрофотографії.

Втім, це не зовсім все. Може бути, найважливіше «пристосування» – це уява і натхнення, невловимі властивості, що дозволяють з тисячі мікроскопічних зображень виділити одне прекрасне або незвичайне. Але з цього не випливає, що решта дев’ятсот дев’яносто дев’ять зображень не являють ніякого інтересу.

У лабораторії д-ра Луї-Жака Лапорта, що знаходиться на одній з тихих вулиць району Пассі в Парижі, зібрано не менше 50 000 знімків, зроблених за допомогою мікроскопа. Д-р Лапорт постачає діапозитивами університети та ліцеї Франції. Ця діяльність займає весь його робочий час – 72 години на тиждень, так як у наш час викладачі вважають за необхідне якомога ширше користуватися «наочно-слуховими посібниками», в чому їм активно допомагає ЮНЕСКО. Звичайно, д-р Лапорт занадто зайнятий своєю справою, щоб замислюватися над тим, як поставилися б домашні господарки, що поспішають з покупками повз його вікна, до того, що на відстані декількох кроків від них, за вікнами першого поверху, зберігаються всі найстрашніші людські напасті – від раку до чуми (правда, на діапозитивах вони нешкідливі).

Втім, якби вони й не пройшли повз, а увійшли в лабораторію, як це зробили ми кілька днів тому, вони почерпнули б там не так вже й багато. Лабораторія Лапорта – одна з останніх цитаделей самотнього експериментатора в наше століття конвеєрних ліній, робота на яких ведеться під звуки співучої музики, підібраної психологами.

Внутрішнє оздоблення лабораторії могло б послужити чудовим зразком для оформлення вистави французького драматурга кінця 19-го століття Куртеліна, що захоплює глядачів злободенною сатирою на бюрократію. Всі атрибути в наявності: бюро з похилою кришкою, покритий подряпаним лінолеумом і завалений паперами величезний стіл, заставлений незліченними колбами і бутлями, газовий радіатор, який має звичай включатися і вимикатися самостійно, видаючи при цьому несподівано гучні звуки, – і вздовж стін, по всій їх висоті, незліченні ряди ящиків фототеки.

У цій цитаделі царює д-р Лапорт, спокійний, представницький чоловік. На вигляд йому не більше 55 років, хоча насправді йому вже 66 (моложавість – одна з дивних його властивостей). У петлиці в нього розетка ордена Почесного легіону. У сусідній кімнаті стоїть проста станина для мікрофотографії, навалено сотні фотографій – і знову ящики, ящики, ящики з діапозитивами. Крім цих кімнат, в квартирі є кухня, перетворена на склад: там, крім іншого майна, знаходяться забезпечені акуратними наклейками мішки із землею, привезеною два роки тому з острова Барбадос, куди Лапорт їздив у пошуках рідкісних зразків діатомеї. Ці копалини морські водорості, збільшені під мікроскопом, захоплюють око мікрофотографа, та й будь-кого, кому пощастить їх побачити.

Д-р Лапорт і сам воістину «рідкісний екземпляр»: він дуже близький до того, що в XVIII столітті називали «універсалісти». Він не тільки вчений і мікрофотограф, але також і співак (він очолює одне з провідних хорових товариств в Парижі), письменник і художник. Правда, зараз порівняно з тим часом, коли він продавав етюди Люксембурзького саду в Латинському кварталі, щоб мати можливість вчитися в Сорбонні, Лапорт малює не так вже й багато, але пише він все своє життя. Йому належать книги «Невідомий світ», «Що потрібно знати про мікроскопічний світ», збірка віршів «Душі і пейзажі» і… детективний роман.

В останньому творі Лапорта, «Панорама мікросвіту», поєдналися всі його таланти – навіть почуття гармонії, притаманне музиканту. У цій книзі, як він пояснив нам, мистецтво переважає над наукою. У ній міститься більше 300 фотографій з його власної і з інших, не менш багатих, колекцій. Це ціла галерея портретів, пейзажів, віньєток і абстрактних композицій, видимих неозброєним оком тільки тому, що при зйомці їх збільшили в 40 000 разів (досягти цього можна лише за допомогою електронного мікроскопа).

Поки ми перегортали «Панораму мікросвіту», д-р Лапорт продовжував розбирати ранкову пошту і відривався тільки тоді, коли лунав дзвінок і приходили відвідувачі за діапозитивами для дослідів або наукових статей.

«Погляньте на цей лист, – сказав д-р Лапорт. – Останнім часом я отримую подібну кореспонденцію не частіше разу на рік». Лист був від французького священика з Гавра; він просив «Діатомеї – готичний вітраж», точно визначаючи свої вимоги: «Найважливіше для мене – краса знімка. Ви знаєте, що вимоги мої дуже високі, але я цілком покладаюся на Вас».

Д-р Лапорт зітхнув. «Це вимираюча раса – колекціонер діатомей, – зауважив він. – Такий колекціонер цікавиться або індивідуальними екземплярами, або складає з них надзвичайно складні композиції, розмір яких на склі мікроскопа не перевищує п’яти квадратних міліметрів».

Ось як д-р Лапорт описує колекціонера діатомей у своїй книзі «Панорама мікросвіту»: «Його захоплення виникає в той день, коли він вперше побачить в мікроскоп малюнок Lapidodiscus elegans, подібний малюнку кольорового вітража. З цієї хвилини захват вже не залишає його.

Споглядаючи ці зображення, він забуває пообідати, а спати лягає, коли ранкове світло осяє вікна його кабінету.

Якщо він почує про екземпляр, який живе тільки в тропіках, а у нього такого примірника не має, він не буде цікавитися нічим іншим. Він переверне небо і землю, щоб дістати потрібне йому зображення, і якби не зобов’язання, які прив’язують його до рідної країни, сім’ї і скромної канцелярської посади, він вкрав би цей екземпляр або відправився на його пошуки. Адже в колекції його немає, а збирач вже приготував для нього місце в фототеці – так і філателіст звільняє місце для потрібної марки у своєму альбомі. Це порожнє місце боляче ранить його око, і він не знайде спокій, поки воно не буде заповнено».

І ось настає найщасливіший день у житті діатоміста: «У його колекцію потрапив рідкісний екземпляр, який можна зустріти тільки на маленькому острові посеред Індійського океану, позначеному на карті лише безіменною цяткою. І цей острів, як він тільки що дізнався, нещодавно був навіки поглинений океаном під час землетрусу. І любов його до унікального екземпляру зростає з новою силою. Серце його переповнюється щастям…»

Серед микроскопістів і мікрофотографів діатомісти складають як би особливу секту. Вони не тільки хочуть досліджувати невидимий світ, але і переробити його по своєму смаку. Найбільш поширений вид діатомістів, це ті, хто прагне побачити в невидимому світі паралелі світу, що їх оточує. Так, збільшений у 21 раз зріз куманики стає схожий на морду усміхненої кішки. Три волосини гусениці (збільшенні в 75 разів) схожі на хитромудрий малюнок кисті японського художника. Поперечний розріз голки морського їжака, збільшений у 300 разів, міг би надихнути багатьох ювелірів. Такий прозаїчний предмет, як нейлонова панчоха, якщо малюнок її тканини збільшити в 45 разів, здасться таємничим переплетенням незліченних ліній. У своїй книзі Д-р Лапорт згадує навіть художника Рене Фертера: він малює пейзажі за мотивами мікрофотографій. Натхненний знімком кристалів винної кислоти, він створив, наприклад, пейзаж під назвою «Висока огорожа», що зображує обгороджене стіною місто на вершині скелі.

Як ви можете собі уявити, комахи набувають під мікроскопом нових розмірів. Мікрофотографія допомагає пояснити багато з їх дивних властивостей. Наприклад, щелепи мурашки, збільшені в 100 разів, мають не менш загрозливий вигляд, ніж ножиці для розрізання дротяних загороджень. Багато інструментів, які існують протягом тисячоліть – від свердла до сучасного бульдозера, – мають своїх аналогів у світі комах. Деякі органи комах нагадують чудові електронні прилади, які тільки входять у вжиток. Так, збільшені в 125 раз вусики маленького скарабея можна прийняти за зображення антен, встановлених на штучних супутниках Землі.

Дотепер д-р Лапорт розповідав нам головним чином про велетнів мікросвіту. Картина, однак, абсолютно змінюється, якщо на знімках зображені організми, збільшувати які треба в сотні разів, щоб вони стали видні неозброєним оком. Тут зникають всі прикмети звичного нам світу, і ми потрапляємо в інший всесвіт, що живе за своїми власними законами. Візьмемо, наприклад, парамецій – крихітний організм, чиє довгасте тіло облямоване крихітними волосками. Ці волоски служать «веслами», за допомогою яких парамецій пересувається. При збільшенні у 860 разів можна побачити поділ парамецій, якщо він отримує достатнє харчування, або ж, навпаки, злиття двох примірників в один, якщо харчування недостатньо, – злиття, але не загибель! Цей світ – світ безсмертя.

Серед інших представників цього світу перебувають найлютіші вороги людини: паразити і бацили. Вигляд деяких з них викликає набагато більший жах, ніж навіть породжувані ними хвороби. Інші здаються абсолютно нешкідливими. Так, палички Коха, збільшенні в 3080 разів здаються просто маленькими рисками. Вони нічого не говорять непосвяченому, і тільки досвідчене око лікаря, знайомого з збудником туберкульозу, бачить, наскільки вони небезпечні.

Величезні успіхи, досягнуті в останні роки медициною, ускладнили роботу д-ра Лапорта. «Зараз майже неможливо постачати студентів-медиків фотографіями збудників деяких захворювань – адже самі ці хвороби практично більше не існують» – зауважив він.

Однак дзвінок біля дверей старого будинку – сховища мікрочудес починає лунати все частіше. Лапорт не без жалю зачиняє «Панораму» і приступає до своїх звичайних занять. Він прочинив перед нами лише маленький куточок того величезного світу, дослідження якого можуть тривати вічно. Чому б і ні? Укладаючи свою книгу, Лапорт каже: «У темній ночі середніх віків доктор Фауст марно схилявся над ретортами, прагнучи розгадати таємниці буття. Скільки ще таких виснажливих годин доведеться пережити Фаусту майбутнього, щоб розібратися в суті живої клітини, бо, щоб зрозуміти цю клітку, її доведеться мабуть, збільшити до розміру всесвіту».

Автор: Даніель Берман, переклад з французької.