Вік рослин

У ході розвитку багаторічної рослини різні її тканини та органи періодично відмирають і утворюються знову. Так, з року в рік у дерев змінюється листя, розвиваються нові пагони, коріння, органи відтворення. Здатність рослин утворювати нові, молоді органи розцінювалася багатьма ботаніками як доказ і передумова потенційного безсмертя рослинного організму. Існування тисячолітніх дерев, що живуть набагато довше, ніж будь-яка тварина, начебто підтверджує це уявлення. Однак як би довго не жив рослинний індивід, він неминуче старіє і, врешті-решт, вмирає.

У ботаніці поняття про вік і старіння значно складніше, ніж в зоології. Окрема гілка дерева значно молодше дерева в цілому. Вік свіжого пагону і зовсім не перевищує одного року. Якщо восени або наступної весни зрізати цей пагін, з нього іноді можна виростити нове молоде дерево. Як же обчислювати його вік? Для розуміння особливостей розвитку рослин важливе значення має розроблена видатним ботаніком Н. П. Кренке (1893-1939) теорія циклічного старіння і омолодження рослин.

Рослинний організм володіє різко вираженою віковою різноякісністю. Календарний вік частин пагону зменшується від його заснування до вершини. Навпаки, фізіологічний вік, що характеризує ступінь готовності частин пагону до цвітіння, в цьому ж напрямку збільшується. Пояснюється це тим, що в процесі наростання пагону знову утворені частини зазнають впливу неухильно зростаючого фізіологічного віку пагону і рослини в цілому. Щоб засвоїти це положення, уявімо собі молоде дерево яблуні, яке починає плодоносити на 4-5 році життя. На відділених від основного стовбура пагонах першого, другого і третього року життя плодових бруньок немає: ці частини рослини фізіологічно молоді. Перші плоди з’являються тільки на гілках, фізіологічний вік яких 4 роки.

Кренке ввів поняття власного і загального віку пагону. Власний вік тієї чи іншої частини рослини вимірюється часом, що пройшов з моменту її закладення. Загальний же вік – це вік рослини в цілому. Фізіологічний вік частин рослини обумовлений їх власним і загальним віком.

Розвиток рослинного (як і тваринного) організму неминуче закінчується смертю. Природна тривалість життя даного організму може змінюватися за рахунок відмінностей в зовнішніх умовах, але лише в межах, обумовлених еволюцією і обумовлених спадковістю. Рух рослинного організму до природної смерті – це лише одна зі сторін індивідуального розвитку; іншу сторону складають процеси новоутворення. У теорії Кренке ці дві протилежні тенденції індивідуального розвитку названі відповідно «старіння» і «омолодження». Кульмінаційним пунктом старіння є природна смерть, а омолодження – статева репродукція. Процеси старіння і омолодження тісно взаємопов’язані; «Боротьба і єдність» цих процесів і становлять, за Кренке, суть індивідуального розвитку.

Наочно єдність процесів новоутворення і старіння можна бачити, спостерігаючи, наприклад, зміну розчленованості листя на пагоні рослини. Цю зміну можна виразити кривою, при кресленні якої на горизонтальній осі відкладають порядковий номер ярусу, на якому розташований лист, а по вертикальній – ступінь розчленованості листя, підраховану за запропонованою Кренке формулою. Крива має форму параболи. Висхідна її гілка характеризує процеси новоутворення, спадна – старіння.

Всі явища в організмі, так чи інакше, залежать від його вікового стану. Тому по віковим змінам зовнішніх морфологічних ознак можна судити про інші, навіть ще не проявлені, ознаки. Наприклад, за характером зміни листя від ярусу до ярусу можна визначити відносну скоростиглість та інші господарсько важливі ознаки молодих сіянців. За віковим змінам можна також швидко і завчасно оцінити реакцію рослин на добриво, полив, різні метеорологічні зміни.

У різних культур вікові ознаки, за якими роблять прогноз скороплідності, різні. У яблуні, наприклад, скороплідні сорти відрізняються від пізньоплідних тим, що їх сіянці мають більш густе розташування листя, міжвузля у них коротше, розгалуження більш потужне, спостерігається більш різкий перехід початкових форм листа до наступних. У двох літних сіянців скороплідні сорти стебла більш «збіжисті», тобто більш конічні, і забарвлення листя від верхівки до нижчого ярусу різниться більш різко, ніж у пізньоплідних.

Засновані на теорії Кренке методи використання вікових змін у рослин можуть принести чималу користь не тільки в селекції, але й у практиці рослинництва. Маючи об’єктивну характеристику вікового стану рослин, можна набагато правильніше і впевненіше визначати найкращі терміни різних агротехнічних впливів: поливів, підгодівлі, обрізки, вегетативного розмноження рослин, заходів по боротьбі з шкідниками та хворобами.

В даний час завдяки успіхам у вивченні фізики і хімії живої матерії сутність старіння розкривається все глибше і глибше. У теорії Кренке єдність процесів старіння і омолодження у рослин було розкрито на морфологічному рівні. Перед сучасною ж наукою стоїть завдання – розкрити суперечливу єдність цих процесів на більш глибокому рівні – структурно-біохімічному.

Автор: Г. Чернов.