Ландшафтні зони на Землі і Марсі
Прикладом приватної астрогеографічної проблеми може служити проблема широтної зональності. Як відомо, природні умови на поверхні Землі закономірно змінюються з півночі на південь: тундра переходить у тайгу, тайга – в степ, степ – в пустелю і т. п. Однак прояв закону географічної зональності на Землі дуже ускладнений чергуванням материків і океанів, холодних і теплих течій у узбереж, рівнин і гірських систем. Неодноразово, особливо в навчальних цілях, робилися спроби побудувати «ідеальний материк», щоб на ньому без численних земних «перешкод» простежити прояв закону зональності. Але вимогам «ідеального материка» майже повністю задовольняє Марс з його одноманітно рівною поверхнею, відсутністю великих водойм, рівномірної посушливістю.
Там є полярні зони, в межах яких зберігається цілий рік сніжно-інеевий покрив. У помірному поясі, для якого характерно сезонне зникнення сніжно-інеевого покриву, виділяються дві зони: напівпустинна, з відносно розвиненим рослинним покривом, і пустельна. За спостереженнями із Землі ці ділянки цілий рік зберігають одне й те ж забарвлення, і, мабуть, рослинності там майже немає.
Аналогічні ландшафтні зони є і в межах екваторіального поясу (сніжно-інеевий покрив не встановлюється там навіть у зимовий час). Привносячи у вивчення біогеносфери Марса свої знання про закон широтної зональності, здобуті на Землі, астрогеографи зможуть їх значно доповнити і уточнити.
Автор: І. М. Забєлін.