Перша сторінка вірусології

«Право Д. І. Іванівського на славу зростає з роками. Я вважаю, що його ставлення до вірусів повинне розглядатися в тому ж самому світі, як ми дивимося на Пастера і Коха в ставленні до бактерій». Таке визнання зробив в 1944 році відомий американський біолог У. Стенлі.

Вірус по-латині означає отрута. І в цьому сенсі слово вірус набагато старше відкриття Дмитра Йосиповича Іванівського, чудового російського вченого, який поклав початок нової галузі науки – вірусології. Але лише роботи Д. І. Іванівського дозволили говорити про віруси як про новий біологічний світ, подібний, наприклад, світу бактерій.

Початок відкриття вірусів відносять до 1892 року. А передісторія його почалася двома роками раніше, коли на тютюнових плантаціях Криму з’явилася нова невідома хвороба тютюну, дослідження якої доручили молодому вченому Д. І. Іванівському. 24 лютого 1892 року він доповів засіданню Російської Академії наук підсумки дворічних наполегливих досліджень. Найважливішим їх підсумком було точно доведене спостереження: сік рослин, хворих мозаїчною хворобою, зберігає свої інфекційні властивості навіть після того, як він пропущений через найтонший фільтр, в порах якого затримуються всі види бактерій. Незабаром після усного повідомлення побачила світ стаття Д. І. Іванівського «Про дві хвороби тютюну», в якій були описані ті ж спостереження.

Втім, ще до Іванівського, у 1886 році, другий, на цей раз український вчений, Микола Федорович Гамалія, зазначив, що збудник чуми рогатої худоби може проходити крізь бактеріальний фільтр. Однак його повідомлення не стало настільки важливим відкриттям.

Щоб відповісти на питання «чому не стало?», слід нагадати, що недосконалість мікроскопічної техніки того часу, звичайно ж, не давала можливості побачити цей невідомий фільтрівний збудник. І щоб довести його існування, його властивості, потрібно було витримати дискусію з вченими, що заперечували саме існування цього збудника, підтвердити свою правоту новою серією дослідів. Цю роботу блискуче виконав саме Д. І. Івановський. І, безсумнівно, чималу роль в його успіху зіграла та обставина, що він був чудовим експериментатором. Кожен його дослід готувався надзвичайно ретельно і виконувався з бездоганною точністю.

Опоненти Д. І. Іванівського схильні були брати вірус в первозданному сенсі цього слова як отруту, що виділяється якимись бактеріями. Бактерії не проходять через фільтр, але отрута, виділена ними і розчинена в соку хворої рослини, будучи вприснутою в тканини здорової, губить останню, викликає хворобу. Іванівський спростовує цю думку. Сік хворої рослини він пропускає через фільтр і впорскує здоровій. Рослина захворює. Тепер вже профільтрований сік двох рослини він впорскує третій. І знову той же ефект. Ще кілька послідовних передач фільтрованого соку… Якби йшлося просто про отруту, то концентрація її після деякої кількості передач була б незначною, практично рівною нулю. Але при будь-якій кількості передач сік залишається заразним. І, отже, в соку міститься інфекційний початок, здатний розмножуватися в живій і здоровій рослині.

Що ж це за початок? Голландський мікробіолог М. Бейерінк повторив досліди Д. І. Іванівського і, намагаючись визначити властивості вірусу, назвав його довгим латинським терміном contagium vivum fluidum – «живе, рідке». Але Іванівський спростував це визначення, довівши, що це «живе» аж ніяк не є «рідким», тобто безструктурним, неорганізованим розчином. Він знову пропускав сік хворих рослин через фільтр. Перші порції фільтрату були заразливі. Але, починаючи з якогось часу, інфекційність фільтрату пропадала. Цілком очевидно було, що в процесі фільтрації пори бактеріального фільтра закупорювалися твердими частинками і переставали їх пропускати.

Вірусологія, наука, наріжний камінь якої заклав своїм відкриттям із наступними працями Д. І. Івановський, досягла величезних успіхів, як теоретичних, так і практичних. Можна нагадати про одне з найбільших практичних досягнень цієї науки. У 1955 році був вперше отриманий в чистому вигляді вірус поліомієліту. Це дозволило вивчити його у всіх деталях. Знадобилося відносно небагато часу для того, щоб навчитися боротися з цим вірусом – збудником однією з найстрашніших хвороб.

Для Д. І. Іванівського вірус був невидимкою. Сьогодні електронна мікроскопія дозволяє вченим не тільки бачити сам вірус як такий, а й розрізняти деталі його будови.