Психотоміметики
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Нервова система людини – дуже складна організація, яка передає інформацію від органів чуття до головного мозку, від головного мозку – до м’язів, нарешті, від одних відділів мозку до інших. Найменше порушення веде до розладів в нормальній діяльності всього організму. Іноді на короткий термін – це не так страшно; іноді на більш тривалий – тоді це хвороба. Ми говоримо: психічний або нервовий розлад.
Яка природа такого захворювання? Більш ймовірна з багатьох версій (у всякому разі, найбільш сучасна) наступна: психози – наслідок порушення хімічної регуляції передачі збудження від однієї нервової клітини до іншої.
Причин може бути багато: і зовнішні – травми головного мозку, інфекції, захворювання внутрішніх органів, авітамінози, тривалі переживання, і внутрішні – дефекти в будові хромосом, порушення в «роботі» деяких ферментів і амінокислот. Наслідком є, цілком ймовірно, якісь найтонші молекулярні зрушення в роботі нервової системи.
Якщо прийняти цю гіпотезу, а більшість вчених її зараз приймає, то план лікування напрошується сам собою: за допомогою хімічних речовин відновити молекулярні порушення. Але для цього треба знати механізм пошкодження, треба знати, які хімічні речовини беруть участь в передачі нервових сигналів і які хімічні речовини призводять до порушень в передачі інформації. Механізм пошкодження в найзагальніших рисах відомий.
16 квітня 1943 року німецький хімік А. Гофман у своїй лабораторії вів черговий дослід по синтезу амідних дериватів лізергінової кислоти. Несподівано він відчув незрозуміле занепокоєння і запаморочення. Співробітники, що знаходилися в кімнаті постали перед ним в дивному вигляді – оптично спотвореними, а предмети – заломленими. Варто було заплющити очі, починалися яскраві, фантастичні зорові галюцинації. Через дві години всі ці явища зникли.
Гофман дійшов висновку, що виною всьому отриманий ним препарат ЛСД-25. Він викликав симптоми психозів. Вченим вже були відомі подібні речовини, наприклад, мескалін, атропін, але ЛСД-25 набагато перевершував їх якщо можна так висловитися, по потужності: незначна доза препарату – 1 мг на кілограм живої ваги – викликала зміну психіки.
Вся ця група речовин в 1956 році отримала назву фантастиків, або психотомиметиків, або психотиків, або галюциногенів. Вони були взяті на озброєння експериментальною психіатрією. Якщо з їх допомогою можна впливати на психіку, значить, можна досліджувати і причини виникнення психічних розладів, дізнатися механізм пошкодження нервової системи. А це, в свою чергу, дозволить підібрати ліки.
Цікаві відомості наводять дослідники. Здорова людина, що отримала деяку дозу фантастика, замикається в світі власних відчуттів і переживань. Перед її очима проходять «неземні» картини. Зорові галюцинації здебільшого надзвичайно прекрасні. Самі рядові звуки сприймаються, як чудові мелодії.
Іноді досліджуваному здається, ніби він втратив ногу або руку, а то і зовсім перестав існувати. Навколишнє представляється йому якимись крихтами з неправильними рисами обличчя, спокійні голоси сприймаються немов вибухи бомб. Всі ці явища схожі з симптомами, які досить часто зустрічаються при шизофренії та ряді інших душевних захворювань. З припиненням дії препарату вони безслідно зникають.
Значить, штучно викликані короткочасні психічні порушення не є болючими. Інтелектуальні здібності після цього не порушуються. Зберігається і пам’ять: кожен з випробовуваних міг після експерименту розповісти про свої відчуття.
Секрет дії фантастиків в наступному; їх молекулярна структура нагадує структуру медіаторів-передавачів збудження і гальмування нервових клітин. Але діють вони протилежно медіаторам; вносять плутанину в роботу нервової системи, дезінформують сусідні нервові клітини.
Коли перший імпульс доходить до закінчення однієї нервової клітини, миттєво спрацьовують механізми, що виробляють активні хімічні речовини – медіатори. Ці «передавачі» – ацетилхолін (АХ), серотонін, адреналін – з нервових закінчень потрапляють в синатичну щілину. Доторкнувшись до сусідньої нервової клітини, медіатори «пробуджують» її і змушують відкрити іонні «двері», після чого відбувається той же електрохімічний процес, який передував порушенню першої нервової клітини. Коли АХ зробив свою роботу, повідомивши потрібну інформацію сусідній клітиці, спрацьовують механізми, що знищують його. З цією метою фермент холшостераза (ХЕ) руйнує, гідроліз АХ, перетворює його у фізіологічно малоактивні речовини – холін і оцтову кислоту. Через деякий час розкладена молекула АХ заповнюється новим синтезом – ацетилюванням холіну – повертається до своєї трудової діяльності.
Коли в організм вводять фантастики, він конкурентним шляхом витісняє природний «передавач» нервового імпульсу і займає його місце. І своєю дією він подає нервовій клітині «спотворену інформацію» – десинхронізує роботу багатьох нейронів.
Можливо, такий механізм виникнення деяких психозів: під дією якого-небудь фактора змінює будова медіатора, і він починає «плутати» інформацію. Тоді ясний шлях лікування – потрібно ввести в організм речовину, яка б «втихомирила» «бунтівний» медіатор. У нервових клітинах є такі речовини – інгібітори, і коли все в нормі, вони справляються з медіаторами – вчасно виводять їх «з гри».
Справді, що б сталося, якщо б природа не передбачила вироблення анти медіаторних речовин, що стримують «бурхливу» діяльність передавачів? Очевидно, людина перебувала б весь час в стані крайнього збудження. Так і буває, якщо у людини пошкоджена нервова система, якщо вона хвора.
Як тільки вчені зрозуміли механізм цього захворювання, вони змогли підібрати ліки для його лікування. Хімія прийшла на допомогу медицині. Вченим вдалося створити речовини, які за своєю дією імітують природні інгібітори. Ці речовини названі транквілізаторами. До них відносяться хлорпромазин, промазин, пеказін, резерпін, аміназін. Вони заспокоюють нервову систему, призводять її в норму.
А як бути з хворими, у яких нервова система і без того значно загальмована, у яких загальмовані процеси мислення і сприйняття зовнішніх подразників?
Всім відомо, що існують речовини, що стимулюють діяльність нервової системи. З незапам’ятних часів люди навчилися «підстьобувати» розумові та фізичні сили чаєм, кавою, горіхами коли, женьшенем. Але іноді для підтримання розумової працездатності вдаються до більш сильним лікарських засобів – фенаміну, нервітіну. Чому ж після вживання цих препаратів-стимуляторів з’являється велика працездатність?
У передачі нервового імпульсу, крім ацетилхоліну, беруть участь і інші медіатори, інші фізіологічно активні речовини, в першу чергу адреналін. Його діяльність контролює фермент моноаміноксидаза. Моноаміноксидаз постійно стримує «порив» адреналіну і не дає йому надмірно порушувати розумову діяльність. Якщо паралізувати діяльність цього ферменту, на якийсь час з’явиться можливість зробити роботу, що вимагає великого розумового напруження. Таким засобом і є фенамін, що нейтралізує діяльність моноаміноксидази. Зрозуміло, часто вдаватися до такого «підстьогування» не можна.
Іноді зустрічаються повідомлення про те, що такий-то спортсмен легко подолав перешкоду завдяки допінгу. Можна припустити, що цей спортсмен прийняв перед змаганням лікарський засіб з групи збудливих амінів. Вони викликають подразнення дихального центру, поглиблене дихання, більшу вентиляцію легенів, незначне підвищення кров’яного тиску, стимулюють діяльність серця і роботу м’язів.
Але всякого роду збуджуючі речовини надають на здоровий організм вельми негативний вплив. Вони змушують його працювати з незвичним навантаженням, викликають виснаження нервової системи, не кажучи вже про те, що в спорті можливі різного роду нещасні випадки і травми через зниженого самоконтролю.
До сих пір ми говорили про роль хімічних речовин у виникненні та ліквідації психічних розладів. Але ці ж самі речовини діють не тільки при психозах, а й, очевидно, при прояві різних емоцій людини. Ні радість, ні гнів, мабуть, не обходяться без участі медіаторів та інгібіторів.
Помічено, наприклад, що збільшення кількості АХ в крові викликає відчуття напруженості. А деякі зарубіжні вчені схильні навіть розпізнавати емоційну схильність людини за допомогою біохімічних реакцій. Так, наприклад, деякі дослідники вважають, що у людей, організм яких продукує переважно адреналін, повинна бути схильність виражати гнів і обурення пасивно, «внутрішньо». Якщо ж збільшена секреція норадреналіну, то такі люди висловлюють обурення «зовні», з поривами до агресії.
Звичайно, важко припустити, що прояв емоцій полягає тільки в хімічних змінах центральної нервової системи. Емоції сильно залежать від внутрішньої і зовнішньої інформації, що надходить, вони нерозривно пов’язані і з соціальними чинниками.
Здатність психотомиметичних речовин викликати у людей особливі психічні стани відома давно. У деяких країнах такі речовини рослинного походження ще в стародавні часи використовувалися під час релігійних обрядів, їх застосовували в чорній магії. Але тільки в останні роки, зі створенням синтетичних препаратів з’явилася можливість використовувати фантастики для дослідження психозів з допомогою їх моделювання і для лікування психічних захворювань.
Автор: Л. Дондиш.