Що таке емоція
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Дослідженнями Госса, Уптлея Массермана, Фонберга та багатьох інших були виявлені центри люті і агресії, страху і панічної втечі. Пряме роздратування цих ділянок мозку електричним струмом здатне перетворити навіть дуже слухняну і ручну тварина в злобного звіра. Особливо ефектне враження справляють досліди X. Дельгадо, в яких роздратування нервових центрів через заяздалегідь імплантовані електроди проводиться маленьким напівпровідникових радіопристроєм, укріпленим на нашийнику і керованим на відстані.
… Група мавп вільно пустує у великій клітці. Найсильніший самець займає в цій групі явно панівне становище. Йому дістаються кращі шматки їжі, ласощі. Але що це? Лютий ватажок боягузливо забивається в куток клітки, маленькі мавпочки б’ють його, забирають у нього апельсини, смикають за шерсть. І ніхто з учасників бійки, зрозуміло, не підозрює, що кілька хвилин тому вчений-експериментатор по радіо почав дратувати в мозку ватажка «центр страху». Але ось роздратування припинилося. Ватажок «приходить до тями», озирається, двома ударами відкидає пустунів і швидко відновлює порядок…
Особливо багато для вивчення «емоційних центрів» дали досліди з самоподразнення тварин, вперше здійснені Олдсом та Мілієром у 1954 році. Щурам були вживлені в різні ділянки мозку електроди, причому тварини отримали можливість самостійно включати дратівливий струм за допомогою невеликого важеля. Виявилося, що при певному розташуванні електродів щур натискає важіль до 8 тисяч разів протягом години. В інших випадках щур, один раз натиснувши на важіль, більше до нього не торкається. Автори припустили, що при множинних самоподразнення електроди знаходяться в «центрах задоволення».
Всебічні дослідження показали, що «центри задоволення» нерідко локалізуються в структурах, пов’язаних з харчовою і статевою активністю. Але є чимало точок, які важко приурочити до будь-якої певної потреби, вони представляють задоволення, так би мовити, «в чистому вигляді». Взагалі питання про зв’язок «точок задоволення» з центрами різних органічних потреб живої істоти залишається маловивченим і незрозумілим. Трохи простіше йде справа з «точками невдоволення», які, мабуть, збігаються з «оборонним центром», зонами голоду, больової чутливості та спраги. Експериментально показано, що тварина намагається не дратувати «центри страху і голоду».
Що стосується «центрів задоволення», то поки важко сказати, чи збігаються вони з центрами, які регулюють задоволення потреб (наприклад, з «центром насичення», експериментально виявленому в гіпоталамусі), або мають відому самостійність. Друге припущення не позбавлене підстав, тому що тварини нерідко прагнуть до саме подразнення таких точок, стимуляція яких не викликає в організмі ознак, характерних для харчової, статевої або будь-якої іншої діяльності.
В останні роки для діагностики та лікування деяких захворювань була розроблена техніка введення електродів в глибоко розташовані відділи мозку людини. При подразненні певних областей люди нерідко повідомляють про виникнення у них приємних і неприємних відчуттів. Приємні відчуття часто мають сексуальне забарвлення, але іноді це просто відчуття спокою, загального задоволення або підйому, бадьорості, невмотивованої веселості (ейфорії). Окремі пацієнти відчувають щось подібне з відчуттям курця, що вдихує ароматний тютюновий дим. Випадкове роздратування негативних точок викликає у людини почуття тривоги, неспокою, гноблення, переляку і жаху.
І все ж електрофізіологічне вивчення «виконавчих» емоційних центрів не відповідає на питання про те, яким чином включаються центри емоції вищими відділами мозку. Яка роль емоцій в складній поведінці живих істот? Чому і навіщо сформувалися нервові апарати емоцій в процесі тривалої еволюції органічного світу? В цьому відношенні питання, що таке емоція, поки залишається без відповіді.
Автор: П. Симонов.