Астероїд зустрічається з Антарктидою

Непомірна біла шапка льоду, надіта на південний полярних материк, найбільше поборознена тріщинами там, де льодовик спускається до моря. Тут він лежить на крутих гірських схилах і обривах, швидше тече по ущелинах, що виводить його до океану, і, природно, втрачає форму цілого і гладкого щита, розколюючи на окремі неправильні масиви.

Американські полярники, які проходили років п’ятнадцять тому санно-тракторним поїздом в районі 71 градуса південної широти і 140 градуса східної довготи, були вкрай здивовані. Місцевість ця лежить в глибині Східної Антарктиди, більш ніж за чотириста кілометрів від узбережжя. Так що, здавалося б, поверхня льодовика повинна бути досить гладкою. На ділі ж вона була вся поборознена великими тріщинами, причому в їх малюнку відчувався якийсь порядок.

Учасники походу виконали тут цілу серію гравіметричних вимірювань, щоб визначити варіації земного тяжіння. Результати показали, що в цьому районі є якась аномалія. Сейсмологи провели зондування. Виявилося, що під півторакілометровим шаром льоду знаходиться гігантське поглиблення. Ширина цієї западини ні багато ні мало 250 кілометрів. У найглибшій своїй частині вона йде на 800 метрів нижче рівня навколишньої місцевості.

Що це – гра природи? Відповісти на це питання вчені змогли, лише зіставивши матеріали геофізичних досліджень з відомостями, отриманими, як не дивно, з Місяця. Коли був завершений аналіз порід, привезених екіпажами «Аполлонів», виявилося, що хімічний склад «місячних каменів» рішуче відрізняється від складу земних тектитів.

Тектіти – це дрібні стеклисті крапельки, розсипані подекуди стокілометровими «килимовими доріжками» по поверхні Землі. До сих пір багато астрономів та геофізиків були впевнені в місячному походження тектитів.

Однак науковий співробітник Центру полярних досліджень США Річард Шмідт висловив іншу думку: «Уявімо, що величезний метеорит, впавши безпосередньо на нашу планету, «виплеснув» в космос осколки земних порід. Пролітаючи «туди і назад» через атмосферу, вони оплавляться, придбають сферичну або каплевидну форму, таку характерну для тектитів, а склад їх буде вже, звичайно, не місячний, а тутешній, земний…»

Перш проти такого припущення заперечували: в Австралії, скажімо, знаходиться одне з найбільших тектитових полів Землі. Але де ж відповідна йому рана на тілі цього континенту, утворена падінням такого великого небесного тіла? Відповіді на це питання не було.

Не було до тих пір, поки полярники не виявлено в австралійському секторі Антарктиди ту саму депресію, а геофізики не довели, що вона має округлу форму, що нагадує гігантський кратер. Вулканом він існувати не може – надто вже великий, та й слідів вивержень тут не виявлено. Значить, кратер породжений падінням небесного тіла. Астрофізики підрахували, що вирити подібний «котлован» міг метеорит діаметром від чотирьох до шести кілометрів і масою приблизно в 13 мільярдів тонн.

Що ж, хоча зустріч з таким тілом – велика рідкість, але серед астероїдів трапляються і побільше.

Можна припустити, що понад півмільйона років тому наша планета зустрілася з маленькою планетою-астероїдом. Удар припав на Шостий континент. Астероїд – швидкість його падіння становила десятки тисяч кілометрів на годину! – висік з Землі в космос кам’яні бризки, що частково впали назад на Землю, в тому числі на територію Австралії.