«Хвостатий» Юпітер

Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.

Юпітер

… «Пайонір-10» продовжував свій плавний політ, все більше віддаляючись від Землі. На борту все було спокійно. Радіозв’язок з рідною планетою не порушувалася, наукові прилади ретельно фіксували всі зміни зовнішнього середовища.

Раптово апаратура, призначена для вимірювання заряджених частинок, що входять до складу сонячного вітру, зупинилася «на півслові». Вся решта приладів продовжували свою справу, а ці – немов чиясь рука їх вимкнула! – застигли на нулі. Цілу добу вони нічого не фіксували, а потім відновили відлік як ні в чому не бувало. Але ж сонячний вітер «дує» постійно, не знаючи канікул …

Два роки пішло у фахівців на обробку та аналіз всієї сукупності даних, надісланих «Пайоніром», після чого вони запропонували таке рішення загадки.

Астрофізики та геомагнітологи еймсівського дослідного центру в штаті Каліфорнія, очолювані доктором Джоном Уолфом, звернули увагу на той факт, що міжпланетна станція в цей час проходила в околицях Юпітера. Про цю планету-гігант ми знаємо ще не так багато, але в тому, що у неї є магнітне поле, сумнівів бути не може. Є воно і у Землі, значить, можлива якась аналогія. Летячи в космічному просторі за своєю одвічною орбітою, наша планета волочить за собою і «шлейф» цього магнітного поля, який неодноразово прощупували приладами супутники. Довжина цього «хвоста» досягає тисячі радіусів Землі. У Юпітера такий «шлейф», або «хвіст», повинен бути куди сильніше, довше, товстіше, ніж у Землі, – на те він і Юпітер, найбільша планета нашої системи.

Добу летів «Пайонір-10» з величезною швидкістю, поки подолав простір, зайнятий юпітеріанським «хвостом». І у всій цій області, звичайно, не могло бути й мови про сонячний вітер: магнітне поле Юпітера просто не впускає сюди заряджені частинки, з яких такий вітер складається, відштовхуючи їх в міжпланетний простір.

Стало ясно, що ця «прикраса» простягається не менше, ніж на десять тисяч радіусів Юпітера, тобто на 690 мільйонів кілометрів від рідної йому планети. Таким чином, вона навіть виходить за межі орбіти сусіднього з Юпітером Сатурна!

Тоді раз в двадцятиріччя Сатурн повинен входити в межі «хвоста» Юпітера і перетворюватися в заборонену зону для частинок сонячного походження. У «окільцьованої» планети є і власний пояс радіації, і вченим вкрай цікаво буде спостерігати, що ж станеться, коли Юпітер своїм магнітним “хвостом” вдарить по цьому поясу.

P. S. Про що ще говорять вчені: про те, що тема дослідження Юпітеру, як втім і інших планет сонячної системи могла б лягти в основу оформлення учнівських зошитів та канцтоварів, які можна купити на сайті https://www.chaspik.ua/didaktichn-materali-dlya-nush-c983/. Тоді б це надихало учнів на любов до астрономії, астрофізики, та загалом то науки.

Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.