Облога грипу

… Перша половина XVIII століття. Тільки в Лондоні за тиждень спалах грипу забрав більше життів, ніж знаменита своєю жорстокістю чума 1665 року. Більше, ніж чума! Вікова біда людства, вселяюча містичний страх, який гнав людей з обжитих місць по курних дорогах світу куди завгодно, тільки далі від її кроків!

… 1918 рік. «Іспанка». Пам’ять про неї до сих пір зберігають жителі планети. Де вона виникла, невідомо, в усякому разі, не в Іспанії. Ця пандемія (так називають світові спалахи інфекцій) пронеслася по всій землі, минувши лише острів Святої Єлени і кілька занедбаних в Тихому океані клаптиків суші. Півтора мільярда хворих.

… 1957 рік. Азіатський грип. Їм перехворіло близько мільярда людей.

Без перебільшення грип можна назвати третьою бідою століття – в чорному списку ворогів людства він стоїть відразу за серцево-судинними захворюваннями і раком.

Чому хвороба століття, адже грип відомий з незапам’ятних часів? Але поміркуйте самі: в XV столітті було чотири епідемії грипу, в XVI – сім, у XVII-теж сім, в XVIII-19 епідемій, в XIX – вже 45.

Грип – унікальна інфекція. Вона ніколи не зникає з лиця землі. Але, як не дивно, швидкість просування грипу по планеті залежить від досягнень цивілізації. У XVIII столітті він рухався зі швидкістю поштової карети, а в XX – з блискавичною швидкістю повітряних лайнерів.

Правда, глобальні спалаху грипу (подібні «іспанці») повторюються не частіше, ніж через двадцять років, але кожну весну й осінь в різних куточках планети він спалахує епідеміями, короткочасними вогнищами захворювань. Не менш чверті всіх жителів землі щорічно платять грипу жорстоку данину.

Вірус грипу нападає раптово і рішуче. Він проникає в клітини епітеліальної тканини, що вистилає дихальні шляхи. Саме тут умови для його розмноження найбільш сприятливі. За годину з однієї частинки вірусу утворюються десятки нових. Частина з них людина видихає, заражаючи навколишній простір, і через короткий час в повітрі блукає мільйонна армія вірусів в пошуку нових жертв. Інша частина штурмує ще не захоплені клітини організму.

Вірус грипу не схожий на віспу, кір, поліомієліт, вторгнення яких надовго порушує роботу людського організму. Однак і цей збудник встигає заповнити кров отруйними продуктами, які пригнічують нервову систему, знижують тонус організму. Ще більш важливо, що, зруйнувавши «клітки епітелію, вірус створює досить вигідні умови для активного розмноження багатьох мікробів, що живуть в дихальних шляхах організму, які певний час в ньому чаїлися».

Після грипу нерідко починається ланцюг всіляких ускладнень: ангіни і отити, гайморити, пневмонії. Різко загострюються хронічні захворювання легенів, ревматичні пороки серця, збільшується число хворих невритом, радикулітом, функціональними розладами центральної нервової системи.

Для лікарів і вчених, які присвятили себе боротьбі з хворобами, головне – здоров’я людей. Але не слід забувати, що «злочини» грипу мають ще й іншу сторону – економічну. Це оплата лікарняних листів, праця лікарів та інших медичних працівників, вартість ліків… Природно, виникає питання: чому досі медицина безсила перед грипом?

Слідами «невидимок»

Відома істина – перемогти хворобу можна, лише знаючи її причину. Збудник грипу довгий час був невловимий. Сезонний характер епідемій породив впевненість, що він переноситься вітром. Жорстокість пандемій пояснювали божою карою за людські гріхи. Згадаймо давню легенду про римських солдатів, які грабували священний храм Аполлона. Замість скарбів вони нібито знайшли там смерть, випустивши зі сховища зародок повальних хвороб.

В кінці поза минулого століття, коли були відкриті бактерії – збудники чуми, холери та багатьох інших хвороб, – вчені припустили, що і грип має таку ж природу. У виникненні його звинуватили мікроб – гемоглобінофільную паличку. Багато років це вважалося безперечним.

Але в 1931 році Р. Шоуп вдалося розкрити вірусну природу захворювання свиней, що дуже нагадувала грип.

А в 1933 році англійські мікробіологи В. Смітт, К. Ендрюс і П. Лейдло «зловили» вірус грипу людини.

Незабаром вірусне походження грипу було підтверджено вченими Л.А. Зільбером і А.А. Смородінцевим. Здавалося, збудник знайдений. Неважко підшукати і протиотруту. Адже у медицини є великий досвід боротьби з інфекціями, досвід, рівний кільком десятиліттям. Біля витоків його стояв англійський лікар Дженнер, який звернув увагу на щасливу закономірність: селяни, які мають корів, постійно стикаючись з коров’ячої віспою, не хворіють на віспу натуральну. Випадковість? Але ось смертельно хворому хлопчику Дженнер впорскує вміст бульбашки віспи, яка виникла на руці доярки, що заразилася коров’ячою віспою. В результаті дитина одужує.

Після героїчних дослідів Луї Пастера, який захистив людство від рабіеса – вірусу сказу, – вакцини завоювали загальне визнання, хоча першовідкривачі, як часто буває, і не знали механізмів їх рятувальної дії.

Це стало відомо трохи пізніше. Виявилося, що на вторгнення будь-якого чужорідного білка, який назвали антигеном, в організмі створюється його дзеркальне відображення антитіла. У природі безліч різних білків. Настільки ж велика здатність організму утворювати антитіла. Здавалося б, хвороби повинні відступити. Насправді це не так. Пояснюється це тим, що швидкість розмноження жителів мікросвіту надзвичайно велика, тому антитіла в організмі не встигають утворюватися вчасно. Тут-то на допомогу і приходять вакцини. Людині вводять ослаблений вірус. Організм приймає його за шкідливий початок і починає бурхливо готувати армії антитіл, які зберігають «пам’ять» про вірус довго, іноді все життя.

Вакцина проти грипу була створена через чотири роки після відкриття вірусу. Першому з учених світу це вдалося Анатолію Олександровичу Смородінцевому. Порівняйте: поліомієлітна вакцина побачила світ в 1957 році. Зараз захворювання, що перетворювало колись багато тисяч дітей світу в невиліковних інвалідів, майже зникло. А грип, хоча боротьба з ним має тридцятирічну історію, як і раніше не приборканий.

Причина хвороби ясна. Вивчено багато властивостей вірусу грипу. Він виявився карликом світу мікробів. Його розмір 80-120 мілімікрон, тобто менше довжини хвилі видимого світла. Якщо мільйон частинок цього вірусу витягнути в ланцюжок, то він займе простір всього в 10 сантиметрів.

В електронному мікроскопі вдалося побачити, що вірус грипу схожий на кульку, де під оболонкою, складеної з білкових молекул, укрита рибонуклеїнова кислота, що зберігає всі відомості про властивості вірусу. Як і всі інші віруси, вірус грипу здатний жити тільки в клітинах живого організму. Зараз добре відомі багато сторін його життя: як вірус проникає в клітину, як захоплює її поживні речовини, як розмножується в ній. Але ми маємо право поставити все те ж питання: чому вірус грипу не бажає відступати?

Сюрпризи карликів мікросвіту

За тридцять років діяльності вченого А. А. Смородінцова було створено близько десяти нових вакцин проти грипу.

Отримати вакцину – справа непроста. Потрібно виділити вірус від хворого, змусити його жити в організмі курячого ембріона або в скляній в’язниці пробірки, і не просто жити, а створювати собі подібних.

Отримавши достатню кількість вірусу, починається його «виховання», змінюються властивості так, щоб він став нешкідливим для людини. На це йдуть роки клопіткої і часто небезпечної роботи. Але це ще не фінал. Вакцина, приготована з ослабленого варіанта вірусу, довгі місяці проходить випробування. Перевіряється її здатність «виготовляти» антитіла і, головне, безпека.

Кожна з отриманих вакцин отримувала «зелену вулицю». Однак кожного разу виявлялося, що вона недовговічна. Невдачі пояснювалися вражаючою здатність вірусу грипу змінювати свої властивості.

Це перший сюрприз збудника грипу, який плутав досліднику всі карти. Жоден інший вірус, жодне живе на землі істота не можуть змагатися з його мінливістю.

Кроки еволюції рівні тисячоліть, але не для жителів мікросвіту. Вірусу грипу потрібно всього кілька років, щоб постати перед нами в новому обличчі.

Вірус, відкритий в 1933 році, позначили першою літерою латинського алфавіту – А. Піймавши винуватців епідемії 1947, вчені з подивом виявили, що це вже інші віруси. Вони викликали те ж саме захворювання, але в оболонці збудника з’явилися нові білки – антигени. Організм був змушений створювати антитіла інші, ніж у його попередника. Цей вірус отримав ім’я А-1.

Настільки ж незвичайне явище повторилося в 1957 році. Причиною пандемії став нащадок вірусу А – грип А-2. Причому і віруси А і А-1 зникли.

Скільки нових масок грипу припаде нам ще побачити, які несподіванки принесуть невідомі А-3, А-4? Зрозумілим є одне: поки в суперництві перемагає наш невидимий ворог.

Спостереження за пандемією 1957 року відкрили цікаву закономірність: у крові людей, що народилися в кінці поза минулого століття, були присутні антитіла до вірусу грипу А-2, до того самого вірусу, який, як вважали, вперше з’явився на планеті. Хто був винуватцем бурхливих пандемій минулого століття, хто приніс «іспанку»? Може бути, вже знайомі нам віруси грипу А, А-1, А-2? Зараз на це питання навряд чи можна відповісти точно, але все частіше вчені виступають на захист гіпотези про еволюцію вірусу грипу не по нескінченній висхідній спіралі, а по колу. Це означає, мінливість вірусу грипу, що доставляє вченим безліч клопотів, небезмежні – через десятиліття нащадки набувають властивості вірусу предків. І це вселяє надію, що праця творців вакцин, що здавалася невдячною, через роки визначить успіх перемоги над грипом.

Зараз в лабораторіях світу, в своєрідних музеях вірусів, «зібрані» три основних типи вірусу грипу – А, В і С. Перші два – найбільш часті винуватці епідемій. Вони мають і найбільшу кількість варіантів. Крім того, є багато вірусів, схожих з вірусом грипу. Всі вони передаються одним шляхом – повітряно-крапельним, всі вражають органи дихання. Але до кожного потрібні свої особливі підходи. Тому одна з головних задач – навчитися відрізняти грипоподібні захворювання від істинного грипу.

Зараз найшвидший спосіб встановити природу захворювання – це метод флуоресцентних антитіл. На поверхню скла наносять епітеліальні клітини, що покривали дихальні шляхи і загиблі під впливом вірусу грипу. До них додають антитіла, помічені спеціальною речовиною, що світиться. Якщо в клітині присутній вірус або його білки, антитіло з’єднається з ним і своїм світінням видасть приховану в клітині «невидимку». Це діагностика, а як бути з лікуванням, попередженням грипу? Якими засобами володіє сучасна медицина?

Шляхи наступу

І знову про вакцини проти грипу. Чи допомагають вони? Успіх масового застосування вакцини залежить часом не від вчених, не від якостей, якими вони наділили «вихований» вірус. Неправильне зберігання, неточне дотримання термінів щеплення, багато інших дрібниць можуть закреслити працю науковців.

Тим не менше, вакцинація – одна з найбільш реальних можливостей боротьби з грипом, – вважав А. О. Смородінцев. Американські вчені допускають, що найбільш зручними є вакцини, приготовлені з убитого вірусу; інші вчені іншої думки і наполягають на тому, що більше перспектив у живого ослабленого вірусу. На їхню думку, жива вакцина створює більш тривалий загальний імунітет. Крім того, завдяки саме їй в носоглотці, трахеї і бронхах накопичуються антитіла, що нейтралізують вірус. Це як би місцевий захист. Її немає при застосуванні убитої вакцини.

Але головних успіхів потрібно чекати від генетиків. Вони знайшли способи перехитрити багатоликий грип.

Виявилося, що вірусу однієї групи можна прищепити властивості іншого вірусу. Таким способом вже отримано гібрид з властивостями грипу А і А-2. Можливо, вченим вдасться однією вакциною захистити людину від усіх представників сімейства грипозних вірусів?

Останнім часом з’явилася можливість впоратися ще з однією каверзою грипу – з повторністю захворювання. Адже на грип можна хворіти багато разів в житті на відміну, наприклад, від кору, на який хворіють лише один раз. Пояснюється це тим, що антитіла, що виробляються організмом, проти цього підступного вірусу подорожують в організмі всього два-три роки.

Наш організм «нашпигований» вірусами, однак ми хворіємо далеко не завжди. На сторожі здоров’я стоять лейкоцити (фагоцити), особливі білки крові. Вони накидаються на будь-якого прибульця, який проник в організм, якимось невідомим шляхом пізнають його і посилають відомості клітинам, що створює захисні антитіла.

Здатність антитіл вступати в бій з вірусами давно привертала увагу вчених. Довгий час вважалося, що антитілам не підвладний вірус, який прорвався в клітину, що всередині її він не має перешкод для руйнівної роботи. Подібне припущення викликало подив. Невже за час багатовікового контакту з вірусами клітини живого організму не навчилися з ним боротися?

Завісу над таємницею прочинив з 1958 року англійський вчений Айзеке. Він виявив в клітині новий білок, що з’являється в ній у відповідь на вторгнення вірусу. Цікаво, що цей білок був відкритий в дослідах саме з вірусом грипу. Виявилося, що інтерферон – так був названий білок – ще один невідомий раніше, засіб захисту від вірусів, від їх нуклеїнових кислот.

Він організований простіше, ніж антитіло, і наділений чудовою властивістю – «меншою розбірливістю». Якщо антитіла, створені проти вірусу кору, безсилі перед грипом і будь-яким іншим вірусом, то інтерферону все одно з ким боротися. Більше того, не тільки вірусна, а й будь-яка інша нуклеїнова кислота викликає його утворення.

Вірусологи покладають великі надії на інтерферон. В даний час вчені намагаються «примусити» організм виробляти свій власний інтерферон в хвилини небезпеки. У лабораторіях проходять випробування спеціальні біологічні препарати – своєрідні стимулятори інтерферону.