Стратосфера вносить поправку
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Залежність земних явищ від процесів, що протікають на Сонці, не обмежується фактами, наведеними в попередній статті. Полярні сяйва у високих і середніх широтах Землі, обурення магнітного поля Землі, що тягнуть за собою порушення радіозв’язку, та інші явища – свідчать про різноманітний вплив Сонця на життя Землі.
В останні роки радіозонди і радіопілоти, що зондували стратосферу до висоти 30-35 кілометрів, ракети і супутники – привернули увагу метеорологів до шару озону, який огортає Землю на висоті від 10-15 і до 60-70 кілометрів. Вже давно було відомо, що озон сильно поглинає короткохвильову радіацію Сонця, захищаючи живі організми від згубної дії ультрафіолетових променів. В останні ж роки з’ясувалося, що озон завдяки своїй відносній непрозорості нагрівається в денні години, а вночі віддає накопичене тепло, граючи роль теплового регулятора.
У полярних областях, де день і ніч тривають місяцями, міжсезонні коливання температури в стратосфері бувають особливо значні, досягаючи 40-50 градусів. В екваторіальній же зоні на рівні, наприклад, 30 кілометрів температура повітря круглий рік становить близько 50 градусів. Це пояснюється тим, що зимою і літом сюди надходить однакова кількість тепла, а також тим, що в стратосфері над екватором мало озону.
Так як загальна циркуляція атмосфери визначається існуючими на земній кулі температурними протиріччями, то очевидно, що тепловий режим стратосфери повинен враховуватися у визначенні панівних вітрів. Повітряні течії, що виникають у стратосфері, досягають швидкості в 250 і навіть 300-350 кілометрів на годину. Дані спостережень за температурою і вітром в стратосфері допомогли встановити деякі закономірності загальної циркуляції атмосфери.
Наведу лише один приклад. Раніше передбачалося, що повітря в екваторіальній зоні, сильно нагріваючись, піднімається вгору і рухається на висотах до тропіків, де опускається і поблизу земної поверхні повертається в екваторіальну зону. Виходить як би гігантське «колесо». Аналогічні передавальні «колеса» передбачалися і між іншими широтними зонами.
В останні роки довелося переглянути це подання: спостереження показали, що рух повітря між екватором і полюсами здійснюється переважно в горизонтальному напрямку.
Ці поки ще уривчасті відомості свідчать про те, як швидко нові методи дослідження змінюють наші уявлення про загальну циркуляцію атмосфери, створюючи реальні передумови для довгострокових прогнозів погоди.
Автор: Х. П. Погосян.