Міжзоряний блукач поблизу Місяця

Світ перестав дивуватися. Експедиції на Місяць? Антиматерія? Це всім відомо. Пульсари? Хто ж про них не чув… Але одна тема хвилює людину завжди: чи є, крім нашого, розум у Всесвіті? Чи тільки Земля — крихітна іскорка життя або біля тисяч сонць є оазиси, населені істотами, які прагнуть, як і ми, пізнати сенс буття?

Норвезький математик К. Штермер і голландський інженер Б. Ван дер Поль в 1928 році не підозрювали, що їх дослідження “радіоеха” стануть сенсацією. Але саме їх короткі записи привернули увагу астрофізиків і астрономів. Ґрунтуючись на матеріалах Штермера і Ван дер Поля, шотландський вчений Д. Лунан заявив: є свідчення того, що нашою планетою цікавиться одна неземна цивілізація.

У двадцяті роки, коли Штермер і Ван дер Поль займалися своїми дослідженнями, ефір був набагато чистіше, ніж в наші дні: так звані «короткі» хвилі вважалися непридатними для далекого зв’язку і були віддані радіоаматорам та експериментаторам.

Час від часу радіоспостерігачі відзначали дивний феномен: їх приймачі в деяких випадках брали один і той же радіосигнал двічі — перший раз «безпосередньо» і другий — з запізненням. У 1927 році американці А. Тейлор і Л. Юнг визначили: другий сигнал зазвичай відбивається від «чогось», розташованого на відстані 3-10 тисяч кілометрів від Землі. Сьогодні ми зуміли б пояснити це просто: винуватці — радіаційні пояси, утворені магнітним полем нашої планети. І в ті роки пояснення було схожим: Штермер і Ван дер Поль вважали, що «вторинні» радіоімпульси повертаються до Землі хмарами заряджених частинок — іонів.

Щоб глибше дослідити цей феномен, вони домовилися про спільні експерименти. Б. Ван дер Пол, великий радіоінженер, співробітник фірми «Філіппе», працював у голландському місті Ейндховені, він повинен був передавати на хвилі 31,4 метра «триточкові» імпульси з інтервалом в 20 секунд, а К. Штермер — приймати відбиті сигнали в Норвегії, Осло.

Перші ж досліди спантеличили дослідників: імпульси приходили з запізненням не тільки в частки секунди (ця їх частина відбивалася верхніми шарами іоносфери), але й — в три, п’ять, вісім, п’ятнадцять і більше секунд. Розкид запізнень в часі носив, як здавалося на перший погляд, абсолютно випадковий характер. У досвіді 11 жовтня 1928 чотирнадцять імпульсів повернулися на Землю із запізненням в 8, 11, 15, 8, 13, 3, 8, 8, 8, 12, 15, 13, 8 і 8 секунд. В експериментах 24 жовтня того ж року була прийнята велика серія відбитих імпульсів, але через кілька місяців в журналі «Нейчур» (Англія) Ван дер Поль опублікував тільки частину з них. Весь комплекс запізнювань так розділився на чотири групи: 15, 9, 4, 8, 13, 8, 12, 10, 9, 5, 8, 7, 6; 12, 14, 14, 12, 8; 12, 5, 8; 12, 8, 14, 14, 15, 12. 7, 5, 5, 13, 8, 8, 8, 13, 9, 10, 7, 14, 6, 9, 5, 9.

Ну і що?

Начебто, звичайно, нічого. Але була ще одна незрозуміла обставина — частина імпульсів (вони, як правило, відбивалися точно на тій же частоті, що і транслювалися передавачем) поверталася до спостерігача без допплерівського зсуву, тобто їх частота в цьому процесі не змінювалася. Інакше кажучи, загадкове «щось» не наближалося до Землі, не віддалялося. Але як же тоді пояснити дивний розкид за часом? Адже невідомий об’єкт, що повертає радіохвилі, мав би майже миттєво “стрибати” на відстані в кілька мільйонів кілометрів: скажімо, за 5 секунд сигнал проходить туди і назад півтора мільйона кілометрів, а за 10 – вже три мільйони!

Задовільну гіпотезу, що пояснила б дивацтва “радіоеха”, в ту пору ніхто не зумів запропонувати, а тому записи лягли на полиці архівів. Правда, вже тоді Н. Тесла, відомий своїми працями в галузі електротехніки і зв’язку, заїкнувся було, що це — справа рук інопланетної цивілізації, але так як за ним водилася слава вченого, схильного до ексцентричних, мало не фантастичних теорій, то його заяву не прийняли всерйоз.

Швидше за все, порахували тоді, якийсь радіоаматор-жартівник потіхи заради повертає в ефір прийняті імпульси з тим запізненням, яке йому заманеться… Однак ні-ні, а у пресі знову і знову з’являлися повідомлення про дивні запізнення «радіоеха». Говорили про «відбиття» не тільки телеграфних сигналів, а й телефонних переговорів, які чулися вдруге як би «з-за рогу». У травні 1929 року французька експедиція, спрямована в Індокитай для спостереження сонячного затемнення, провела ще серію експериментів, подібних тим, що виконали Штермер і Ван дер Поль, на хвилі 25 метрів. Вона теж прийняла відображені сигнали з розкидом від 1 до 30 секунд. Керівники експедиції Ж. Галле і Г. Талон опублікували ці записи. Втім, пояснити радіочудо як і раніше нікому не вдавалося.

У 1960 році Р. Брейсвелл. професор Радіоастрономічного інституту Стенфордського університету (США), повернувся до гіпотези Тесли і припустив, що імпульси ретранслює з запізненням якийсь кібернетичний пристрій, розташований на інопланетному кораблі, виведеному на орбіту навколо Місяця. Ніякої розумної інформації в послідовності імпульсів Брейсвелл не побачив, а тому гіпотеза і на цей раз не здалася переконливою.

“Подумаєш!”

Ймовірно, саме так сказав про себе шотландець Д. Лунан і знову-вкотре! – взявся за розшифровку запізнень. Він відразу ж став прихильником гіпотези Брейсвелла і не допускав іншого пояснення.

Прикидаючи цифри так і так, Лунан прийшов до висновку, що в імпульсах, отриманих 11 жовтня 1928 року, серія запізнень у 8 секунд обов’язково повинна розташуватися на прямій лінії. Відклавши по вертикальній осі номери імпульсів, а по горизонтальній – час запізнень, Лунан отримав наступну картину.

Зліва від вертикальної “восьмисекундної” лінії лежала одна точка, а праворуч… За фахом Лунан астрофізик, і карта зоряного неба йому добре знайома. На його думку, малюнок точок справа майже безсумнівно утворював сузір’я Волопас, розташоване в північній ділянці неба між Великою Ведмедицею, Гончими Псами, Геркулесом та іншими. Єдиною зіркою, зрушеною зі свого місця, виявилася Арктур («альфа» сузір’я Волопас), одна з найяскравіших зірок на небі. Але її координати на схемі Лунана відповідають, на його думку, тому місцю, яке зірка займала 13 тисяч років тому…

А яку роль відіграє точка, розташована зліва від вертикалі? Виявляється, якщо провести від неї горизонтальну лінію вправо, то лінія пройде якраз через місце розташування зірки «Епсілон» того ж сузір’я.

«Ми живемо на шостій планеті…»

Аналізуючи розташування імпульсів на графіку, Д. Лунан так запропонував тлумачити інформацію, можливо, що міститься в ньому: автоматичний корабель-ретранслятор, який знаходиться на орбіті навколо нашого Місяця, присланий в Сонячну систему з сузір’я Волопас, з зірки «епсилон» близько 13 тисяч років тому. Дочекавшись моменту, коли мешканці Землі винайшли радіо, цей корабель почав повідомляти про себе відомості, повертаючи імпульси на тій же частоті, на якій брав їх, але з запізненням, розраховуючи тим самим «звернути на себе увагу». У якійсь частині «запізнілих» імпульсів, вважає Лунан, укладена інформація з астрономії, в інших – по інших областях знання.

Серія імпульсів, опублікованих Ван дер Полем в англійському журналі «Нейчур», теж, на думку Лунана, малює ділянку зоряного неба, причому вектор, проведений між першим і тринадцятим імпульсами, виявляється спрямованим також на «епсилон»… Потім шотландець взявся за розшифровку записів французької експедиції 1929 року. Коли він наніс отримані вченими сигнали на графік, перед ним виявилася своєрідна панель, на якій точки запізнень розташовувалися рядами по горизонталі, вертикалі і під деяким кутом. Після копітких досліджень Лунан припустив, що інформація тут проста і цілком доступна для викладу. Ось як «прочитав» її Д. Лунан. Початок звідси.

Наш дім-зірка “Епсілон” в сузір’ї Волопас. Яка є подвійною зіркою. Ми живемо на шостій планеті з семи. Відлік “шоста з семи” спрямований в зовнішню сторону від нашого Сонця. З двох наших сонць воно є великим. Наша шоста планета має один місяць, наша четверта планета має три, перша і третя планети кожна мають по одному місяцю. Наш корабель знаходиться на орбіті біля вашого Місяця. Час визначає позиція зірки Арктур…

Чи правда це?

Категоричне «так» не говорить і сам Д. Лунан. Він ставиться до своєї роботи як до одного з можливих тлумачень «інопланетної кодограми».

— Якщо хтось не може вирішити кросворд, надрукований на сторінках газети, — говорить він, натякаючи на невдачі своїх попередників, — то зовсім не означає, що там немає корисної інформації і що кросворд слід розглядати як випадкове явище природи

Всього Д. Лунан запропонував повну або часткову розшифровку одинадцяти серії сигналів з тридцяти шести серій, записаних і збережених в архівах.

Він вважає, що слід організувати серйозну перевірку ефекту відбиття, направивши в бік нашого супутника потужні функції і чутливі антени. Спробувати якомога більше діапазонів – деякі спостерігачі стверджували, що радіоехо “охочіше” відбивається на нових, щойно введених в роботу радіочастотах.

Строго кажучи, немає нічого неможливого в появі біля Землі космічного зонда, посланого іншою цивілізацією. За розрахунками американця С. Доле, розумні цивілізації повинні розподілятися у Всесвіті в середньому на відстанях в десять, сто і тисячу світлових років один від одного. Від Сонячної системи до “епсилону” Волопаса – 104 світлових роки. Звичайно, для польотів на міжзоряні відстані доцільніше всього використовувати безпілотні кораблі-розвідники, як це робимо ми, посилаючи автомати до Венери, Марсом, Юпітера.

І все ж… Все ж воістину неймовірною здається навіть сама можливість такої події. Та й ряд фактичних обставин насторожує: чужий корабель використовує для своїх повідомлень запізнювання, що обчислюються в секундах (саме в наших секундах!); проекція сузір’я Волопаса дається в прямокутній системі координат (чому б, скажімо, не в меркаторській або ще якій-небудь іншій?); чим більше працює радіостанцій на Землі, тим рідше відповідає їм корабель (чому б це?). Не то щоб так не могло бути, але все-таки…

Нарешті, де ж сам цей «міжзоряний блукач» — посланець іншої цивілізації? Вже висловлювалися пропозиції організувати його прямий пошук, проте при нинішньому розвитку земної техніки це надзвичайно важке завдання: знайти «щось», невідомої форми і розміру, десь в районі Місяця…

Якщо повірити Лунану і припустити, що в 1928 році цей корабель послав на свою зірку сигнал про відкриття розумного життя на Землі і про її готовність до зв’язку на радіохвилях, резонно очікувати якого-небудь повідомлення від «тієї» цивілізації в 2136 році! 208 років — 104 роки туди і 104 назад. Цікаво, чи отримають земляни в 2136 році слова привіту з сузір’я Волопаса?

Автор: В. Люстіберг.