Генетика людських пристрастей

Поведінка людини на різних рівнях успадковується по-різному. Безумовно-рефлекторне – досить чітко. Скажімо, є простий дослід на швидкість реакції: запалюється лампочка — ви натискаєте кнопку; час між цими двома моментами характеризує реакцію людини. Він надзвичайно різний – зазвичай від п’ятнадцяти до двадцяти сотих секунди, але буває і вісімнадцять тисячних — в десять разів менше. Так ось ця здатність, її ступінь, успадковується досить строго.

Потрібно ще мати на увазі, що багато складних форм поведінки визначаються елементарними причинами — тоді вони теж успадковуються досить чітко. Скажімо, людина вразлива, сором’язлива може вести себе таким же точно чином, як і її батько в схожій ситуації просто тому, що сама вразливість зумовлює собою цілий комплекс рис характеру, що розвиваються з неї. Я вже намагався показати одного разу, як цілий комплекс властивостей, що характеризують шизофренічне мислення, розвивається з однієї-єдиної фізіологічної причини — виснаженості нервової системи.

Це, власне, точка зору І. П. Павлова: він висунув гіпотезу, що шизофренія — результат виснаження нервової системи, гіпотеза була підтверджена дослідами з поведінкою тварин, схожими з поведінкою хворих грубими формами шизофренії. Я ж намагався показати, що і тонкі її форми — зміни в способі мислення — залежать від тієї ж причини: внаслідок зайвої вразливості людина починає ізолюватися від зовнішнього середовища і поступово відмовляється від таких придбань соціального розвитку, які нам здаються майже вродженими, а насправді, звичайно ж самі по собі не успадковані.

Давно помічений зв’язок між обдарованістю і психопатичністю. Пояснення цього зв’язку були різні, і, мабуть, найкраще належить Л. В. Крушинському.

Крушинський припустив, що у людини здібності, а іноді одночасно і психопатичність, проявляються сильніше, якщо її нервова система має досить високу збудливість. На одному і тому ж тлі починають активно «працювати» і та й інша якість, тому-то вони часто збігаються в одному характері. Таке припущення побічно підтвердилося, коли розглядалися, правда, зовсім інші риси поведінки тварин. Вчений виявив, спостерігаючи за собаками, що добре успадковуються інстинкти агресивної, злісної поведінки і так само добре незалежні від них пасивно-оборонні реакції, боягузтво наприклад. Причому всі ці риси успадковуються домінантно, тобто обов’язково проявляються, якщо є хоч один такий ген з пари, а якщо в ланцюзі поколінь обірвуться, то зазвичай вже назавжди. Але ось в деяких випадках, всупереч всім науковим очікуванням, здавалося б, обірвана спадковість відновлювалася.

Крушинський – не тільки генетик, а й фізіолог. Він став шукати фізіологічний механізм того, що відбувається. По ряду непрямих ознак вчений припустив, що ті тварини, які, самі втративши агресивність (або боягузтво), передають її нащадкам, просто недостатньо збудливі. Він ввів їм збуджуючі речовини, і тоді виявилося все «по науці»: нащадки або предки агресивних собак стали агресивними, і те ж виявилося в лінії боягузливих. Тим же собакам, що не були ні агресивними, ні боягузливими протягом декількох поколінь, ніякими препаратами відродити ці властивості не вдалося.

Але взагалі форми поведінки – це нестійка ознака, перш за все тому, що її прояв залежить від дуже багато чого. Схожі приклади зустрічаються і в морфології – якщо, скажімо, форма тіла або колір очей успадковується завжди чітко, то вже м’язова система може бути сильною або слабкою при одних і тих же спадкових задатках. Поведінка ж надзвичайно різноманітна, і якщо можна знайти якісь форми її, що добре успадковуються у одного народу, в одну епоху, у одного соціального класу, словом, за інших рівних умов, то для різних епох така чіткість пропадає. Скажімо, Бетховен ніколи не зміг би з’явитися у народу, який не має інструментальної музики: він, кажуть, навіть співав фальшиво і не став би композитором в інший час. Не виникне і великий математик у племені, що веде рахунок лише до трьох…

Леонід Вікторович Крушинський, який займається елементарними формами мислення тварин, відбирає серед них більш і менш «розумні» види: ворона, скажімо, розумніша курки, а голуб і зовсім дурний птах. Але і між індивідуумами кожного виду різниця, як випливає з дослідів дослідника, буває дуже велика. А вже про емоції і говорити нічого. Я сам спостерігав, як по-різному поводяться кішки, наприклад, коли їх годуєш, – більшість відштовхує один одного, інші ж приходять і спочатку дякують вам, не боячись запізнитися до їжі… Інший випадок: у кішки з дуже домашніми манерами діти раптом виявляються «дикими», іншими словами, в їх поведінці домінує отриманий від інших предків генотип, а не навчання матері.

Що ж у всіх цих випадках успадковується? З одного боку, загальні особливості нервової системи. Залежно від них знаходяться, як я вже говорив, багато інших рис. Але, з іншого боку, є і такі здібності, які успадковуються всім «комплексом» — їх не визначить яка-небудь одна властивість. Скажімо, є цілі сім’ї математиків, музикантів. Правда, тут грають роль іноді і традиції, але і спадковість, і притому дуже складна,— безсумнівно, теж.

Важче визначити, чому одні форми поведінки успадковуються добре, Інші – погано. Мабуть, це часто пов’язано з такими особливостями будови мозкового апарату, які ми ще не вміємо розрізняти. Математичні здібності, наприклад, передаються з покоління в покоління добре, музичні гірше, а літературні і зовсім погано. В чому справа? Тут можуть бути різні підходи. Головне, напевно, те, що, скажімо, літературні здібності вимагають поєднання дуже різноманітних властивостей — багатства мови, інтересу до явищ життя, бажання поділитися, емоційності і так далі. Ну і, нарешті, не всі здібності залежать від зовнішніх умов в рівній мірі.

Чи є у людини настільки ж складні успадковані програми поведінки, що і у тварин, — важко сказати. Думаю, що для різних форм поведінки буде справедливо не одне і те ж. Поставимо питання конкретніше: чи успадковуються такі властивості, як, скажімо, любов до тварин? Думаю, що успадковуються: мій батько любив тварин, я теж їх люблю, хоча виховувався я окремо від батька; буває і настільки ж інстинктивна огида до деяких тварин. Але все ж, я думаю, частіше успадковується якась простіша «основа», а не такий складний комплекс, як любов до тварин або тяга до вогню. Але це не означає, що зовсім невірна точка зору, ніби така, скажімо, наша властивість, як тяга до колекціонування, – спадщина предків-збирачів.

Цікаво, що багато особливостей поведінки і навіть інстинкти успадковані нами іноді і не на нашу користь. Наприклад, оскільки нашим предкам доводилося і голодувати, і наїдатися досхочу, виживали частіше ті з них, хто міг їсти з надлишком, в запас. Нам така властивість не потрібна і навіть шкідлива, але ми старанно переїдаємо, якщо не стримуємо себе. Інший приклад: архантропи і палеоантропи змушені були часом розвивати шалену активність, рятуючись або, навпаки, нападаючи, зате при першій нагоді вони віддавалися неробству. Звідси розвинулася, з одного боку, згубна схильність до ліні, з іншого — жага активності, що часом теж виходить за межі корисного. Спорт (але не фізкультура), гонитва за першістю, всупереч загальній думці, буває шкідливий, і спортсмени не завжди найздоровіші люди. При цьому, якщо у предків це були лише невеликі відхилення в поведінці, то у нас вони стали якостями, іноді визначальними характер.

Ще приклад – хуліганство. Це агресія, абсолютно безглузда, часто пов’язана або з марнославством, або з почуттям неповноцінності, характерна для підлітків, які ще не вміють регулювати свої форми поведінки. І вона теж прийшла до нас з далекого минулого. Але з настільки ж далекого минулого йдуть і альтруїстичні тенденції: активні альтруїсти, правда, частіше гинули, але ті племена, в яких був поширений альтруїзм, отримували явну перевагу в боротьбі за місце під Сонцем.

Що стосується механізму успадкування, то поведінкові ознаки в принципі успадковуються точно так само, як і складні морфологічні. Відмінність тільки в прояві. Як схильність, скажімо, до хвороб залежить від багатьох факторів, хоча всі ці залежності — тільки передумови (захворіє людина, якщо буде епідемія і якщо вона себе неправильно поведе, виявиться неохайною і т. д.), так і в поведінкових реакціях для реалізації успадкованих якостей потрібен багатошаровий фон — біохімічний, соціальний і т. д.

Словом, мені здається, що спадкові фактори в поведінці людини повинні грати якусь роль. Більш того, кожна людина має якісь переваги перед іншими і в чому-небудь обов’язково могла би бути видатною, але не всякі переваги реалізуються. Гарне підтвердження справедливості цієї думки те, що є школи, звідки виходить дуже багато талановитих людей, тоді як в інших — таланти явище рідкісне. Це залежить від способу викладання, свободи ініціативи, прикладу вчителів та інших — вже суто соціальних — передумов.

Автор: А. Малиновський.