Корали в медицині

«О брати, людина, бацила, тигр, гвоздика…». Так писав ще Валерій Брюсов. Думка, що нове потрібно шукати на стику наук, вже звична. Але від цього вона не перестає бути вірною. І океанологи вирішили втрутитися в справи медичні: всякому, хто читав про спроби пересадки органів, прикро, що організм оперованого настільки часто відторгає прийшлу йому на допомогу чужу тканину.

До недавнього часу вважалося, що тільки у хребетних тварин організм володіє імунологічною системою «свій – чужий», що дозволяє відрізняти себе самого від стороннього тіла. Але ось таки вдалося довести, що це вміють робити і багато куди більш простих істот – гідроїди, морські віяла (особливий вид коралів) і деякі інші кишковопорожнинні тварини.

Вивчаючи коралові колонії в Тихому океані, група вчених з Гавайського і Каліфорнійського університетів під керівництвом У. Хілдеманна помітила, що жителі моря дуже своєрідно відгукуються на присутність чужинців.

Експедиція двох університетів розгорнула свою роботу на атолі Еніветок, що входить в архіпелаг Маршаллових островів. Досліди були нескладними. Наприклад, дослідники-аквалангісти пов’язували нейлоновим шнурком частини живих коралів, що належать до одного і того ж біологічного виду, але взятих в різних колоніях. Хоча ці корали і були найближчими родичами, але тканини їх зростатися не хотіли. Більш того, там, де вони стикалися, відразу починала бурхливо виділятися речовина, подібна цементу. Але тут вона служила аж ніяк не для того, щоб скріпляти, а, навпаки, для роз’єднання: за два-три тижні «цемент» надійно ізолював одну групу коралів від іншої. А якщо його намагалися видаляти, то по обидва боки кордони відбувалося омертвіння далеких одна одній клітин. Мабуть, «цемент» для того і виділявся, щоб запобігти загибелі тканин.

Ще вороже вели себе по відношенню один до одного корали, що належали до двох різних видів. Тут вже ніяка перегородка, мабуть, не допомагала: через тиждень після початку вимушеного співжиття в обох колоніях виникала широка прикордонна зона повного омертвіння тканин.

Але сама різка реакція спостерігалася в тих випадках, коли експериментатори з’єднували корал-одиночку, що зазвичай живе в ізоляції, з іншими видами. Можна сказати, що не схильний до спілкування корал просто приходив у шаленство: його клітини агресивно нападали на тканини небажаного сусіда і за якісь чотири-сім днів просто вбивали його. Причому клітини самого анахорета ніякого збитку при цьому не несли.

Як відбувається розпізнавання «свій – чужий», що допомагає клітинам, здавалося б, байдужих коралів відрізняти, де кінчається «я» і де починається «не я», – вченим ще незрозуміло. Але попереду вже маячить можливість виділити речовину, за допомогою якої йде цей процес у коралів, і пошукати її подібності у всіх, хто стоїть вище на еволюційних сходах.

Ось чому зал конференції американського інституту біологічних наук в Корваллісі, де робив доповідь У. Хілдеманн, був заповнений не тільки його колегами – океанологами, скільки медиками та спеціалістами з біології людини.