Науково про ожиріння
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Якщо вам зустрінеться дуже товстий чоловік, не посміхайтеся, дивлячись йому вслід. Ожиріння – це хвороба, при якій вага тіла підвищується головним чином за рахунок порушення жирового і водного обміну в організмі. Нормальною вважається вага в кілограмах, відповідна зросту в сантиметрах мінус 100, з відхиленнями до 5-10% в ту або іншу сторону. Так, для росту 160 сантиметрів нормальною є вага 54-66 кілограм. При сильному ожирінні перевищення нормальної ваги може досягати більше 50%. Зустрічаються ожирілі із зростом в 150-160 см і вагою в 120-150 кг.
Ожиріння – це величезне навантаження на організм і в першу чергу на серцево-судинну систему. Підраховано, що людина з нормальною вагою в 75 кг при пересуванні на 1 км зі швидкістю 75 м в хвилину витрачає приблизно стільки ж енергії, скільки потрібно для перенесення на тій самій відстані і з тією ж швидкістю вантажу в 19 кг.
А якщо людина носить цей додатковий вантаж на собі постійно у вигляді зайвого жиру? Ясно, що вона витрачає на своє пересування значно більше енергії, ніж людина нормальної ваги.
У той же час умови для серцевої діяльності при ожирінні далеко не сприятливі. Рясне відкладення жиру в сальнику і в навколо сердечній сорочці змінює положення серця і послаблює силу його скорочень. Виходить розрив між підвищеним попитом на роботу серця і його зниженими можливостями. Цим пояснюються часті «сердечні» скарги хворих, що страждають на ожиріння.
Зі сказаного ясно, що ожиріння – не таке вже «невинне» страждання. Його треба лікувати, і чим раніше почати лікування, тим воно ефективніше. Своєчасна боротьба з початком ожирінням може, щонайменше, призупинити його подальше наростання і тим самим попередити його важкі наслідки.
Щоб успішно боротися з ожирінням, необхідно знати його походження.
У регуляції жирового, як і інших видів обміну грають істотну роль центральна нервова система і залози внутрішньої секреції.
Стійке порушення жирового обміну, що супроводжується ожирінням, як правило, пов’язано або з захворюванням центральної нервової системи, або з ендокринним розладом, або, нарешті, воно може бути сімейною особливістю. Відповідно до цього прийнято розрізняти три основні форми ожиріння – нейрогенне, ендокринне і сімейне.
Причинами ендокринного ожиріння можуть бути: недостатність функції статевих залоз (гіпогенітальне ожиріння), недостатність функції щитовидної залози (гіпотиреоїдне ожиріння), захворювання – найчастіше пухлина – гіпофіза (гіпофізарне ожиріння). Ожиріння у всіх цих випадках, як і у випадках нейрогенного походження, ніколи не є єдиною ознакою хвороби. Воно завжди супроводжується іншими ознаками відповідного ендокринного або мозкового захворювання. Тому розпізнавання кожної з цих форм ожиріння не представляє істотних труднощів, а лікування направляється на усунення основної причини захворювання. При гіпогенітальній і гіпотиреоїдній формах ожиріння хороший ефект дає замісна гормональна терапія, при гіпофізарному ожирінні застосовується променеве або хірургічне лікування, а при нейрогенному – лікування мозкового захворювання.
Складніше йде справа з сімейним ожирінням, що становить значний відсоток серед інших його форм. Сімейне ожиріння – це результат порушення в даній сім’ї нормального перебігу жирового обміну під впливом особливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища; що діяло протягом ряду поколінь. Нормалізувати виниклий таким чином, поколіннями закріплений ненормальний жировий обмін з тим, щоб усунути його причини, природно, неможливо. Тому доводиться обмежуватися заходами щодо попередження та усунення його наслідків.
Оскільки ці заходи рекомендуються (як доповнення до лікування основного захворювання) і при інших формах ожиріння, зупинимося на них більш докладно.
Джерело жирових запасів організму – це харчовий жир і в не меншому ступені харчові вуглеводи. Люди, які страждають на ожиріння завдяки особливостям їх обміну зазвичай переїдають, відчуваючи потребу у вуглеводах.
У боротьбі з ожирінням велику роль відіграє дієта. При розрахунку калорій враховуються тяжкість виконуваної роботи (тобто енергія, що витрачається з праці) і вага тіла. При ожирінні такий розрахунок ведеться не на фактичну, а на теоретичну вагу (по зросту). Якщо, наприклад, у людини при вазі в 80 кг і зрості в 160 см. енергія, що витрачається на виконувану нею роботу становить за існуючими нормами 30 великих калорій на 1 кг ваги, а всього 2 400 (30X80) великих калорії, то дієта, що призначається їй не повинна перевищувати 1 800 (30X60) великих калорій, з відповідним їх розподілом між вуглеводами, білками і жирами. При сильному ожирінні допускається і деяке додаткове обмеження кількості вуглеводів.
Перехід на такі (по суті, субкалорійні, якщо виходити з фактичної ваги) норми харчування повинен відбуватися поступово, для того щоб організм перебудувався на нові норми, звикся з ними. Швидкий же перехід від рясного до нормованого харчування болісний, людина відчуває постійне відчуття голоду, з яким важко часом боротися, і дієтичні розпорядження лікаря, розраховані на тривалий час, не виконуються. Крім того, різке, без дотримання поступовості обмеження в дієті вуглеводів і жирів, безумовно, шкідливо (веде до слабкості, швидкої стомлюваності і падіння працездатності). Багато з тих, хто страждають на ожиріння, переймаючись своєю надмірною вагою, нерідко самі стають на цей неправильний шлях.
Умови обміну при ожирінні такі, що хворий зазвичай споживає велику кількість води, яка затримується в організмі і підвищує його вагу. Однак прагнення максимально обмежити прийом рідини, не рахуючись зі спрагою, неправильний. Спрага вказує на водне голодування тканин, на недолік в організмі вільної води, необхідної для нормального перебігу обмінних процесів. Відмовитися при цьому від прийому рідини – значить підтримувати в організмі ненормальні умови обміну.
Зрозуміло, не слід пити часто і багато без особливої в цьому потреби. Але спрагу в міру її появи потрібно вгамовувати, по можливості невеликими порціями води. Для зменшення спраги рекомендується не пересолювати їжу, не зловживати соліннями, копченостями, прянощами.
Якщо дієта спрямована на зменшення «приходу», тобто надходження в організм джерел жиру, то режим підвищує витрату жиру шляхом посилення енергетичних витрат і посилення в організмі окислювальних процесів. Будь-яка людина, що страждає на ожиріння не повинна вести сидячий спосіб життя. Їй необхідно щодня здійснювати прогулянки, систематично займатися лікувальною гімнастикою. Добре діють на обмінні процеси теплі ванни, обтирання.
І тут треба побоюватися перегинів, що часто допускаються багатьма надмірно повними людьми. Занадто тривалі за часом і відстанню прогулянки, виснажливі фізкультурні вправи, активні водні процедури можуть несприятливо позначитися на роботі серця, яке і без того працює у таких людей з великим навантаженням.
Лікувальні препарати, що застосовуються при ожирінні, діляться на 3 категорії. Одні з них мають на меті обмежити надходження в організм харчових джерел жиру. Інші знижують вагу організму шляхом – звільнення його від надлишків води. Треті підвищують інтенсивність обмінних процесів і підсилюють згорання жиру.
В основі дії препаратів першої групи (до них, зокрема, відноситься грацидін, що набув широкого застосування) лежить їх здатність пригнічувати апетит. Ці препарати вже довели свою ефективність, проте надмірно захоплюватися ними не варто. Як і у випадках форсованої дієтотерапії, зловживання препаратами типу грацидіна може привести до різкої слабості, падіння працездатності, тощо. Крім того, самі ці препарати при тривалому застосуванні можуть надати токсичну (отруйну) дію. Тому користуватися ними слід строго за призначенням лікаря.
З зневоднюючих засобів перевагу слід надавати тим, які діють поступово і в міру. Такими засобами є діуретин, настій горицвіту, розчин оцтовокислого калію. Сечогінні ж препарати ртутного ряду (меркузал, новурит і ін.), що викликають швидке виділення великих кількостей води (до 3-4 літрів на добу), не рекомендуються. Після великих, гострих втрат води, остання з ще більшою швидкістю знову накопичується в організмі. Крім того, виділення за короткий термін великих кількостей води і, отже, різкі коливання її змісту в кров’яному руслі – це надмірне навантаження на серцеву діяльність, і без того досить напружену. З цих же міркувань доводиться заперечувати проти широкого використання при ожирінні, якщо воно не пов’язане зі зниженою функцією щитовидної залози, препаратів цієї залози (тиреоидина і ін.).
Є всі підстави до застосування препаратів третьої групи, які сприяють згорянню жиру. Сюди відносяться препарати, що підвищують активність симпатичного відділу нервової системи. До переваг цих препаратів відноситься і те, що вони одночасно знижують апетит. Однак і вони при надмірному і тривалому застосуванні можуть більшою чи меншою мірою негативно впливати на серцево-судинну діяльність.
За характером своєї дії (посилення мобілізації і згоряння жиру) до третьої групи примикає препарат адипозин, отриманий з гіпофізів великої рогатої худоби і свиней.
На закінчення слід зазначити, що всі заходи щодо боротьби з ожирінням мають проводитися тривало і поступово. Втрати ваги, хай не дуже великі, але досягнуті таким шляхом, стійко зберігаються. Але ж дуже часто буває і так: людина з’їздила на курорт; за короткий термін в результаті суворої дієти і ряду спеціальних, нерідко втомливих процедур, вона домоглася значної втрати у вазі. Але це не стійкий результат. Зазвичай в таких випадках колишня вага швидко відновлюється, нерідко з надлишком.
Автор: І. Хавін.