Позіхання по-науковому
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Людина часом позіхає. Всякий бачив, як позіхає собака і кішка. Науково кажучи, мимовільне відкривання рота, що супроводжується глибоким зітханням, властиво всім ссавцям. Зазвичай воно говорить про сонливість, нерідко – про пригнічений стан духу. Відомо, що позіхання заразливе. Ось, мабуть, і все, що знає про позіхання будь-хто. Медик до цього ще додасть: часте позіхання є симптом деяких захворювань центральної нервової системи, пов’язаних з енцефалітом або з пухлиною в передній частині головного мозку. Але цим не набагато вже вичерпуються наші знання про настільки поширене явище.
Кубинські вчені Рут Урба Хольмгрена, Роза-Марія Гонсалес і Бьорн Хольмгрена вирішили зайнятися вивченням фізіологічних і поведінкових функцій позіхання.
У лабораторіях Національного центру наукових досліджень в Гавані вони стали шукати, які хімічні речовини мають здатність направлено впливати на нервові тканини тварини. Причому саме на холінергічні тканини, тобто на ті, що передають нервове збудження за допомогою речовини ацетилхоліну.
Незабаром з’ясувалося, що такою властивістю володіє фізостігмінова сіль саліцилової кислоти. Вчені відібрали 62 щурика у віці від однієї доби до трьох місяців і стали вводити їм цю речовину. І що ж? Всі піддослідні тваринки почали нестримно позіхати!
Цікаво, що частота позіхання була прямо пропорційною дозі ін’єкції. Крім того, впливав на позіхання і вік щурика: при рівних дозах кислоти частіше позіхали молоді тварини. Якщо звірку було від роду менше двох тижнів, то за чверть години він позіхав десять – дванадцять разів. А більш дорослі пацюки за такий же час мимоволі роззявляли пащу лише два-три рази.
Що вже зовсім було несподіванкою, так це вплив статі. Самки позіхали рідше! За п’ятнадцять хвилин, що минули після ін’єкції, всі самці позіхали в середньому 3,1 рази, а самки – лише 0,5 рази. Уже пізніше, порившись в архівах, експериментатори вичитали, що в інших лабораторіях піддослідні мавпи свідчили про те ж: самку увігнати в стан сонливості важче.
Було виявлено, що ще одна речовина – білокарпін гідрохлорид також впливає на холінергічні тканини. Причому відомо, що ця речовина відрізняється здатністю легко проникати в головний мозок.
Коли білокарпін викликав у щурів позіхання, стало ясно, що пов’язані з цим процесом нервові тканини розташовані не на периферії нервової системи, а в її центрі. Це вже можна вважати відкриттям. Для перевірки тваринам впорснули іншу речовину, що також впливає на холінергічні тканини, але в головний мозок майже не проникаючу. Тепер позіхів було в шість разів менше…
Все це наблизило той день, коли позіхання остаточно перестане бути «білою плямою» на карті фізіолога і лікаря.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.