Астрономія в майбутньому. Частина третя.

Раз вже ми заговорили про «класичну» астрономію, варто ще зупинитися на одній важливій обставині. Перш ніж світловий промінь потрапить в телескоп, він проходить через земну атмосферу. Цей незаперечний факт доставляє великі неприємності астрономам. Повітряний океан постійно хвилюється. Особливо заважають астрономічним спостереженням різні «дрібномасштабні» рухи повітря – струни, завихрення. Всім відоме явище мерехтіння зірок відбувається саме з цієї причини. З цієї ж причини в астрономії навіть на найдосконаліших телескопах не можна отримати досить чітке зображення небесних світил.

Тим самим телескопи в значній мірі втрачають свою ефективність. Вони ніби працюють не в повну силу. Поясню сказане простим прикладом. Навіть у найкращі інструменти ми не можемо вгледіти вздовж діаметра Марса більше 20-30 деталей. Це означає, що жодна деталь марсіанського ландшафту розміром менше 200-300 кілометрів не може бути видима із Землі. Положення вельми плачевне… Між тим, якби не заважав вплив атмосфери, сучасні великі телескопи змогли б роздільно «бачити» на поверхні Марса деталі розміром в 5-6 кілометрів.

Як же бути? Можна, звичайно, послати до Марса космічну ракету, встановити на ній фотографічну камеру, зняти поверхню Марса з близької відстані і по комп’ютеру передати зображення на Землю. Саме таким способом вчені та інженери сфотографували зворотний бік Місяця. Зауважимо, однак, що здійснення цієї програми у разі Марса – завдання значно важче.

Існує, однак, і інший шлях, який з успіхом застосовується в останні роки. На спеціальних повітряних кулях на висоту 25-30 кілометрів піднімається телескоп, за допомогою якого фотографується або спектрографується цікавий для дослідників космічний об’єкт. Так виникла і розвивається нова гілка астрономії – балонна астрономія.

Вже перші успіхи в цій молодій галузі науки привернули до себе загальну увагу. Зокрема, таким методом вдалося виявити в атмосфері Венери присутність водяної пари, чого раніше нікому ніколи не вдавалося зробити. У найближчі роки передбачається на такій повітряній кулі підняти цілком серйозний телескоп-рефлектор з діаметром дзеркала один метр і сфотографувати Марс. Очікується, що вдасться «вирішити» на поверхні цієї планети деталі, розміром не менше 30 кілометрів.

Безсумнівно, балонній астрономії протягом двох найближчих десятиліть належить велике майбутнє. З іншого боку, зрозуміло, що розвиток балонної астрономії припиниться, коли поза земною атмосферою, скажімо, на Місяці, буде споруджена велика сучасна обсерваторія. Чорне місячне небо – мрія астрономів. Недарма знаменитий американський астроном Рассел казав: «Після смерті всі хороші астрономи повинні потрапити на Місяць». Слід, однак, не забувати, що спорудження обсерваторії на Місяці – вельми важке завдання. Треба багато чого передбачити, перш ніж приступити до такого будівництва. Зокрема, поки неясно, як позбутися безперервного бомбардування метеорів, які за кілька тижнів можуть абсолютно зіпсувати дзеркало телескопа-рефлектора.

Ми досить детально розмовляли про перспективи розвитку астрономії в найближчому майбутньому і в цій розмові виходили з основних тенденцій розвитку цієї науки за останні два десятиліття. Не слід, однак, забувати, що в розвитку науки можуть бути (вірніше, повинні бути) несподіванки. Ці несподіванки нерозривно пов’язані з новими відкриттями. Такі відкриття прокладають нові шляхи в науці. Відкриття тому й називається відкриттям, що його ніяк не можна передбачити. Справжніх відкриттів в науці не так вже й багато. Якось академік П. Л. Капіца в одному своєму виступі перерахував справжні відкриття у фізиці за останні півтора століття. Їх можна було перерахувати по пальцях.

Серед наведених прикладів П. Л. Капіца назвав і відкриття Беккерелем радіоактивності. Це відкриття містить у зародку ядерну фізику, яка перетворила сучасний нам світ (не завжди правда в кращу сторону, якщо згадати трагедію в Чорнобилі). До цього людство ніколи не стикалося з ядерними явищами. Звичайно, Земля купалася в сонячному світлі і теплі, але люди й не підозрювали, що практично невичерпне джерело цього грандіозного потоку енергії – термоядерні реакції, що відбуваються в надрах Сонця.

Милуючись зірками і навіть вивчаючи їх за допомогою телескопів, люди абсолютно не уявляли собі причини, по якій вони світять. А причина та ж – термоядерні реакції, на цей раз в надрах зірок. Дивна річ: поряд (або, вірніше, глибоко всередині) існував багатющий світ явищ, що визначають течію світових процесів, а людство не мало про це ніякого поняття. Важко навіть висловити, як збагатило науку і практику безсмертне відкриття скромного французького професора.

Хто стане стверджувати, що нічого подібного у фізиці більше не станеться? Я вважаю, що таких сміливців знайдеться не багато. Дуже ймовірно, що ми все ще сковзаємо по поверхні явищ, більш глибока сутність яких нам поки невідома. І зрідка відбуватимуться відкриття, що ламають наші старі уявлення і відкривають абсолютно нові горизонти. Адже ми все ще далекі від повного розуміння таких основних категорій, як час, гравітація, природа елементарних частинок.

Це проблеми фізичні, але ж розвиток астрономії нерозривно пов’язаний з розвитком фізики. З іншого боку, в глибинах Всесвіту астрономи можуть зіткнутися з явищами, що не укладаються в уявлення фізики наших днів. Тим самим астрономія сприятиме зламу застарілих фізичних уявлень.

Автор: І. Шкловський.