Бути може, нас вже кличуть

У 1974 році відбулася знаменна подія – земляни вперше гукнули у Всесвіт: з гігантської антени радіотелескопа в Аресібо (Пуерто-Ріко) пішла в космос радіограма, зміст якої можна звести до повідомлення всім-всім, що ми – розумні істоти і живемо там-то. Незважаючи на те, що з цього моменту вже пройшло 45 років, відповіді поки немає. Втім, це не дивно, адже очікувати її можна не раніше, ніж через 48 тисяч років. Але не сидіти ж весь цей час склавши руки!

Може бути, нас вже кличуть, а ми не чуємо? Вірніше, не слухаємо, принаймні, не у всіх діапазонах частот намагаємося? Ось, наприклад, ультрафіолетова частина спектра, випромінювання з довжиною хвилі коротше 280 кілометрів. На Землю ультрафіолет проникає із зусиллями, його ледь на засмагу вистачає; а решті перешкоджає майже непрозора для такого випромінювання атмосфера нашої планети. Але ж, хто знає, не виключено, що нас привітають за допомогою чогось на кшталт лазера, що працює як раз в цьому діапазоні.

Маючи це на увазі, наукові співробітники Центру космічних польотів імені Годдарда, що в штаті Меріленд, переконали своє начальство встановити на борту штучного супутника «Коперник» спеціальне обладнання, здатне вловити будь-який сигнал з подібною довжиною хвилі. Лазерний сигнал – не космічні промені, що «сиплються» приблизно однаково з усіх сторін, це скоріше гостро спрямований промінь. Тому довелося вибирати напрямок, в якому націлити прилади. Перевагу було віддано тим напрямкам, де лежать зірки Тау в сузір’ї Кита, Епсілон Ерідана і Епсілон в сузір’ї з романтичним найменуванням Індіанець. Зрозуміло, справа не в назвах: просто ці зірки належать до того ж типу, що і наше Сонце, а отже, ймовірність знайти в їхніх околицях життя трохи вище.

Ультрафіолет ллється в «зіницю» приладу, його потік то посилюється, то слабшає. Але чи є в цих биттях якийсь розумний сенс? Відповіді на це питання на жаль поки що немає.