Чи окольцований Нептун

Нещодавно лише одна планета – Сатурн – могла похвалитися кільцем. Про існування такої прикраси в інших планет до початку супутникової ери ніхто й не думав. Лише дані, надіслані на Землю з борту космічних апаратів Піонер-11 і Вояджер-1, дозволили відкрити кільце Юпітера, і це, мабуть, проломило психологічний бар’єр у свідомості фахівців.

У квітні 1968 року астроном Едвард Ф. Гайнан з обсерваторії Маунт-Джон у Новій Зеландії спостерігав, як одна з далеких зірок ховається за спину Нептуна. Яскравість цієї зірки для земного спостерігача майже збігається з яскравістю Нептуна, тому за такого «затемнення» їхнє загальне світіння має зменшуватися приблизно вдвічі. Подібний контраст створює можливість отримати важливу інформацію.

Загалом, Едвард Гайнан цікавився лише щільністю атмосфери Нептуна та інших даних у своїх спостереженнях не шукав. Та й хто підозрював тоді про кільця… Досвідчений астроном, взявши все йому потрібне, через багато часу передав знімки аспіранту Крейгу Харрісу — молодик підбирав собі тему для самостійного дослідження.

А той, закінчивши аналіз, дуже здивувався: він помітив, що через три хвилини після того, як зірка, вийшовши з-за Нептуна, з’явилася в полі зору, її яскравість знову впала, причому набагато – приблизно на 30 відсотків.

Можливо, винні супутники Нептуна — Тритон, Нереїда чи нещодавно відкритий N-111, який ще не отримав імені, запозиченого з міфу? Вони, звичайно, могли б перегородити шлях променям світла від Нептуна до оптичного «ока» вченого. Але тоді світіння було б перекрито, хоч і на якийсь час, але повністю, а тут — лише на одну третину. Отже, перешкода була не суцільною.

Кільце? Тільки воно, що складається з окремих уламків із проміжками між ними, могло б викликати такий ефект, уклали аспірант та його науковий керівник. Аналіз показав, що внутрішній край невідомого досі кільця Нептуна повинен знаходитися всього за 3 600 кілометрів від поверхні планети, а зовнішній — за 7 900 кілометрів.

Щоправда, відкриття викликало суперечки. На конференції Астрономічного союзу в місті Троя (не в тому, звичайно, що зруйнували гомерівські греки, а в його американському тезці!) видний фахівець Джеймс Елліот заявив: «В екваторіальній області Нептуна я при тривалих спостереженнях жодних кілець не виявив. А вдалині від такої площини вони взагалі малоймовірні — адже у Юпітера, Сатурна та Урана площина кілець з їхнім екватором або збігається, або дуже близька, чому тут має бути виняток?..»

Аргумент не дуже вагомий — як то кажуть, у світі чудеса розсіяні всюди, та не скрізь їх кожен помічав. Ось чому, послухавши заклик першовідкривачів, багато астрономів мають намір уважно стежити за Нептуном.