Чи є життя на Марсі?

Питання, звичайно, не нове. Воно було поставлене в науці понад ста з лишком років тому, але до сих пір гострота проблеми анітрохи не зменшилась. Швидше навпаки, – знайдені нові аргументи на користь існування марсіан, розумних мешканців сусідньої планети. Відкрито дивовижні факти, невідомі астрономам минулого. Доведено, що органічне життя на Марсі існує – принаймні, у формі рослинності.

ЧИ ІСНУЄ ПРОБЛЕМА

У наші дні серед астрономів навряд чи знайдеться хоча б один, який вважає нашу Землю єдиною населеною планетою. Ідея численності населених світів, що отримала «вогняне хрещення» на багатті Джордано Бруно, в даний час розділяється всіма мислячими вченими. Інша справа – питання про населеність планет сонячної системи. Тут деякі з вчених, несподівано перетворюються в найлютіших супротивників навіть самої постановки цієї проблеми. Всілякі розмови про марсіан вони вважають «антинауковою маячнею». Вони заявляють, що, крім Землі, жодна з планет сонячної системи не володіє вищими формами органічного життя, та й взагалі, швидше за все життя на цих планетах повністю відсутнє. Але чи так це?

ВІД ПЕРШИХ КЛІТИН ДО МИСЛЯЧИХ ІСТОТ

Життя має чудову властивість. Виникнувши, воно потім з незвичайним завзяттям бореться за своє існування. І в цій боротьбі, що займає підчас мільйони років, живі організми поступово розвиваються, вдосконалюються, стаючи все більш і більш невразливими для суворих впливів зовнішнього середовища. При відсутності будь-яких космічних катастроф цей переможний хід життя має рано чи пізно призвести до появи вищих її форм – мислячих, розумних істот.

Роботами Г. А. Тихова та його учнів переконливо доведено, що оптичні властивості марсіанських «морів» дуже подібні з оптичними властивостями земних рослин, що живуть в суворих кліматичних умовах. А в 1956-1958 роках американському астроному Синтону вдалося в спектрі «морів» Марса виявити смуги поглинання, характерні для органічних молекул. Може бути, проте, життя на Марсі обмежується лише самими нижчими його формами, наприклад лишайниками або їм подібними рослинами!

Але якщо встати на таку точку зору, то виходить, що життя, виникнувши на Марсі, зуміло породити лише найпримітивніші форми. Якщо ж раніше на Марсі були розумні істоти, які потім вимерли, не залишивши після себе жодних слідів, то чи не суперечить така точка зору всьому досвіду людства, яке від року до року стає все могутніше в боротьбі з силами природи! Виходить, що подібна доля може коли-небудь спіткати і людство, яке поступово вимре, подібно зниклим назавжди ящерам!

Всі справді великі вчені були «невиправними оптимістами». І серед них – Ціолковський, який натхненно писав, що «похмурі погляди вчених про неминучий кінець всього живого на Землі… не повинен мати тепер в наших очах гідності непорушної істини. Краща частина людства, по всій ймовірності, ніколи не загине, але буде переселятися від сонця до сонця по мірі їх згасання. Отже, немає кінця життя, кінця розуму і вдосконаленню людства. Прогрес його вічний».

Безсумнівно, що якщо колись у минулому на Марсі з’явилася «порода мислячих істот», то вона не могла безслідно зникнути, переможена ворожими силами природи. Цим силам марсіани повинні були протиставити розум – і перемогти.

СЛІДИ РОЗУМУ НА ОБЛИЧЧІ ПЛАНЕТИ

Спробуємо уявити себе в ролі марсіан, що намагаються вирішити складну проблему – чи населена Земля! Не посміхайтеся – проблема, дійсно, не проста, навіть якщо в розпорядженні марсіан є дуже потужні телескопи. Безпосередньо побачити «землян» (тобто нас з вами), ймовірно, не вдасться – для цього ми занадто малі. Переконатися в існуванні розумних мешканців Землі можна тільки непрямим шляхом – по явищам і фактам, які мають явно штучний характер. Але таких фактів поки не дуже багато.

З’явилася зелена пляма рослинності на тлі помаранчевої земної пустелі – нова зона озеленення. Або відмічена незнайома плямочка порівняно невеликої водойми – нещодавно створене водосховище. Ось, мабуть, і всі найбільш помітні, «загадкові» для марсіан зміни на обличчі Землі. А в основному обриси земних материків і морів повинні їм здаватися на рідкість незмінними. І тільки сезонні зміни рослинного покриву Землі, та періодичне танення земних полярних шапок помітити з Марса порівняно легко.

При спостереженні з космосу наша планета, на жаль, поки має цілком природний вигляд. Ні наші міста, ні найтонші нитки шосейних доріг і залізниць, ні інші численні сліди земної цивілізації з іншої планети виявити, мабуть, неможливо. Гордість людства – штучні супутники і космічні ракети так незначні за розмірами (в космічних масштабах), що тільки при абсолютно фантастичній чутливості марсіанських телескопів вони могли б стати об’єктами спостереження.

Якщо до цього додати, що Земля оточена густою, хмарною атмосферою і при спостереженні з Марсу, подібно Венері, часто ховається в сонячних променях, треба думати, що проблема населеності Землі, ймовірно, служить для марсіан предметом нескінченних дискусій. Набагато більше слідів розуму ми бачимо на Марсі. У першу чергу ними є знамениті марсіанські канали.

В даний час реальність цих загадкових утворень ніким не заперечується. На десятках тисяч фотознімків Марса зафіксовано сотні каналів разом з усіма їх дивовижними властивостями. На поверхні Марса дійсно є якісь дивні «незліченні» цятки рослинності, які в цілому витягнулися уздовж дуг великих кіл – найкоротших ліній на кулі. При спостереженнях в телескопи середньої сили канали здаються суцільними, але при великих збільшеннях і відмінних атмосферних умовах канали розпадаються на окремі цятки.

Чудово, що канали суцільний мережею покривають всю поверхню Марса. Немає жодної точки, віддаленої від якого-небудь каналу більш ніж на 300 кілометрів. Жоден канал не обривається на півдорозі, а завжди впирається в яке-небудь «море» або інший канал. Ширина каналів різна – від широких смуг поперечником в 200-300 кілометрів до тонких павутинних ліній шириною не більше декількох кілометрів. Вся мережа каналів з’єднується з полярними шапками Марса, як би маючи їх своїм джерелом.

Ще італійський астроном Скіапареллі, який відкрив в 1877 році мережу каналів, побачив у ній іригаційні споруди марсіан. Пізніше його ідея була розвинена і обґрунтована американським астрономом П. Ловелом. В даний час немає іншої гіпотези, яка б інакше могла пояснити всі властивості марсіанських каналів.

Зрозуміло, слово «канали» вживається в умовному сенсі. Ми бачимо не штучні відкриті водні протоки, подібні до земних каналів, а лише рослинність вздовж невидимих водних артерій. Такими артеріями можуть бути якісь водопровідні труби, по яких вода вичерпуються з полярних шапок Марса та передається в усі куточки цього світу, який страждає від нестачі вологи.

У період весни разом з таненням однієї з полярних шапок, «хвиля озеленення» розливається по всій системі каналів тої півкулі Марса, де настає весна. Вода, що йде від полюса, оживляє рослинність вздовж штучної водної артерії, і канал темніє, набуваючи зеленуватий відтінок. Темна хвиля біжить до екватора зі швидкістю близько 4 кілометрів на годину. З такою ж швидкістю, ймовірно, тече під ґрунтом Марсу і невидима вода.

На Землі весна поширюється з півдня на північ. Такий природний хід подій. На Марсі, навпаки, весна йде від полюсів до екватора, що носить явно штучний характер. Немає і не може бути жодної природної причини, яка змушувала б воду йти від полюсів Марса до його екватора. Зокрема, не можна ці дивовижні факти пояснити і вологими вітрами – для цього атмосфера Марса занадто суха.

Цікаво, що, дійшовши до екватора, темна хвиля її зупиняється, а перейшовши екватор, просувається на значну відстань в протилежну півкулю Марса. Якби волога була гнана природними силами, то при переході в іншу півкулю, ці сили змінили б напрямок своєї дії, чого не спостерігається. Значить, можна думати, що система невидимих водних артерій забезпечена якимись водонапірними спорудами, завдяки яким вся поверхня Марса виявляється зрошеною цілющою вологою.

Екваторіальній області Марса – це зона похмурих безводних пустель. Але коли весна доходить в ці райони, періодично спостерігається вражаюче явище – канали роздвоюються. Замість одного каналу з’являються два, що тягнуться паралельно один одному, як залізничні рейки. Примітно, що подвійні канали є тільки в найбільш посушливій області Марса – його екваторіальній зоні.

Канали перетинають не тільки марсіанські пустелі, але і його «моря» – великі області рослинності. Досить можливо, що колись, у далекому минулому, вони були дном справжніх морів, нині повністю або майже повністю висохлих. Той факт, що канали перетинають сучасні «моря», доводить, що система каналів була створена в епоху, коли справжні моря Марса висохли і потреба у воді стала особливо гострою. При входженні в «моря» багато каналів розгалужуються, утворюючи характерні «вилки». Ймовірно, «вилки» потрібні для того, щоб з областей підвищеної вологості, якими є «моря», брати побільше води для пустельних областей планети.

У місцях перетину каналів спостерігаються так звані оази – овальні або круглі плями рослинності. Мабуть, в системі каналів ці утворення грають якусь важливу роль. Бути може, саме тут сконцентровані великі населені пункти марсіан. Цікаво, що, коли з настанням зими оазиси блякнуть, в їх центрі залишається постійно видимим темне «ядерце», – може бути, одне з марсіанських міст!

Марсіани з фантастичного фільму «Джон Картер».

На користь такого припущення начебто говорять і інші факти. При хороших умовах спостереження «моря» розпадаються на безліч круглих плям, схожих на оазиси. Якщо це марсіанські міста, то їх концентрація в осередках життя, якими є «моря» Марса, цілком зрозуміла.

Впадає в очі характерна особливість системи каналів. Вона – єдина. У ній не відчувається ніяких «національних кордонів» або інших відокремлень. Істотам, які створили її, повинні бути чужі приватні інтереси. Проти ворожих сил природи марсіани діяли єдиною, дружною сім’єю.

Ми виклали факти і їх пояснення з позицій визнання реальності марсіан. Інших правдоподібних гіпотез, що пояснюють всі особливості каналів, поки не висунуто. Канали не можуть бути рослинністю вздовж колишніх річок або тріщин в поверхні Марса – в такому разі їх форма, розташування і властивості були б зовсім іншими. Явно неспроможна і безглузда гіпотеза американського астронома Мак-Лафліна, який вважає канали і «моря» Марса насипами вулканічного попелу. Ця претендуюча на науковість гіпотеза суперечить всім даними про органічну природу «морів» і каналів, не пояснюючи ні одної з чудових їх властивостей. Система каналів є безсумнівно слід Розуму на обличчі Марсу!

Далі буде.

Автор: Ф. Зігель.