Холодні виверження на Місяці

Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.

Відкриття російського астронома Козирєва, який виявив на Місяці, що до того вважався мертвим вулканічне виверження, не тільки здивувало астрономів і схвилювало громадськість, а й надихнуло двох англійських хіміків на створення досить стрункої астрономічної гіпотези.

Доктор Гейдн і Лернер з Імперського технологічного інституту в Лондоні, ґрунтуючись на досвіді робіт в галузі хімії, опублікували нове пояснення походженню кратерів на поверхні Місяця.

Кілька років тому, викачуючи повітря з посудини, де знаходились шматки вуглекислого магнію, Гейдн зауважив, що часом з шматків виділялися гази, що знаходились десь всередині. При цьому на поверхні виникали «кратери», надзвичайно схожі на місячні. Тоді він не надав своєму спостереженню ніякого значення. Але дізнавшись про відкриття Козирєва, він разом з Лернером повторив досліди і поставив серію інших, в яких гази пробивались крізь шари різних порошків. Щоразу на поверхні шару залишались сліди дуже схожі на місячні кратери.

З цих дослідів народилась гіпотеза про походження кратерів від вивержень, але не таких, як на Землі, пов’язаних з високою температурою, лавою і попелом, а холодних, викликаних газами, що ймовірно з давніх пір наповняли якісь порожнини в товщі нашого природного супутника і раптово вирвались назовні і підняли той пил, який покриває велику частину поверхні Місяця. Що ж до теорії походження кратерів у результаті пробивання місячної кори великими метеоритами, то, вона, на думку лондонських хіміків, є недолугою, оскільки метеорити падають на поверхню під самими різними кутами і повинні залишати сліди у вигляді більш і менш витягнутих овалів, насправді ж кратери круглі. Крім того, кратери, утворені метеоритами, не мали б всередині такої гладкої поверхні, як місячні або штучні, отримані експериментаторами.

Автори гіпотези передбачають заперечення: у кратері Альфонса, де сталося виверження, спектроскопічні дослідження виявили наявність молекул С2, що свідчить про високу температуру. Цей довід вони відкидають, оскільки новітні дослідження показали, що під дією ударної хвилі деякі сполуки вуглецю можуть дати такий спектр і при низькій температурі. А ті самі тектонічні струси, які викликали звільнення газів, здатні створити і вибухову хвилю.