Корал – астрофізик

Закон всесвітнього тяжіння, відкритий Ньютоном, передбачає, що сила тяжіння незмінна, недарма її називають гравітаційною сталою. Однак в останні роки нерідко виникають нові геофізичні та космологічні гіпотези, в основі яких лежить мінливість ньютонівської константи: в міру старіння Всесвіту сила всесвітнього тяжіння нібито «вироджується» і слабшає. Ось, наприклад, надточні обчислення орбіти Місяця і того, як вона змінювалася за останні двадцять років, зроблені науковим співробітником американської морської обсерваторії Томасом Фландерсом. Він прийшов до висновку, що Місяць нібито віддаляється від нас, поступово звільняючись від пут земного тяжіння.

Якщо сила всесвітнього тяжіння дійсно з часом слабшає, тоді земна куля повинна поступово розширюватися, адже і вона в цьому випадку втрачає частину «самопритягання». А це вже привертає увагу геофізиків, особливо тих з них, хто дотримується гіпотези «нової глобальної тектоніки», важливу частину її становить процес розширення дна океанів, який можна було б підтвердити загальним розширенням нашої планети. У той час як інше свідоцтво – дрейф континентів поки ще не можна вважати остаточним, ми не вміємо з достатньою точністю вимірювати настільки малі переміщення в настільки великих масштабах…

З несподіваного боку підійшов до цього питання голландський вчений І. Ван Діггелен, що працює в Утрехтському університеті. У своїх міркуваннях він відштовхувався від того, що розширення Землі, якщо воно відбувається, має неминуче спричинити зміни швидкості її обертання навколо своєї осі. А цією швидкістю, само собою, визначається довжина доби. Як же перевірити, чи змінювалася вона протягом історії планети?

Ван Діггелен згадав про корали. Відомо, що вони ростуть тільки в денний час, а по ночах ця тварина з зовнішнім вапняним скелетом мирно спить і розмірів своїх не змінює. Коралові колонії існують тисячоліттями, а їх відмерлі утворення і того більше. Тому за давніми колоніям коралів можна судити про тривалість доби в найдальші епохи, заглядаючи вглиб віків, куди далі, ніж палеокліматологи, які судять про температуру та вологість по кільцях деревного стовбура.

На запити Ван Діггелена в Утрехтський університет прийшли палеонтологічні відомості з багатьох країн. Виявилося, що ця наука володіє даними про зростання коралів, починаючи з кембрійського періоду, тобто за останні 520 мільйонів років. Вивчивши всі ці дані і зіставивши їх з усім тим, що вчені знають про єдину гравітаційну систему Земля – Місяць, пов’язану тяжінням, Ван Діггелен прийшов до висновку: «Ніяких свідчень зміни швидкості обертання Землі, принаймні, за останні півмільярда років, не існує. А раз так, то і про її розширення говорити не доводиться, та й сталість всесвітнього тяжіння, очевидно, ніхто ще не скасував…

Так корал – будівельник островів і популярна прикраса – знайшов собі ще одну професію і став астрофізиком.