Наймолодший кратер Місяця

Чи змінюється поверхня Місяця? Три століття спостережень нашого природного супутника не залишили нам ніяких даних про це. Тим більший інтерес представляють дослідження американського астронома Джека Гартунга з Нью-Йоркського університету, який виявив цікавий старовинний документ, що ніби описує рідкісну подію – падіння метеорита на поверхню Місяця.

У середньовічних хроніках Джервейза з Кентербері наведено дану під присягою розповідь п’яти чоловік, які спостерігали Місяць під час молодика 18 червня 1178 року. «… Раптово верхній ріг розколовся надвоє. З середини тріщини запалав факел, що вивергає вогонь, жар і іскри на порядну відстань. Тим часом тіло Місяця, яке було знизу, звивалося… і пульсувало, як поранена змія. Після цього все повернулося до попереднього стану. Явище повторювалося дюжину і більше разів, язики полум’я брали різні звивисті форми, а потім все поверталося до нормального вигляду. Після всіх цих змін вид Місяця від рогу до рогу, тобто по всій його довжині, як би почорнів».

Майже неймовірно, щоб причина цього явища мала земне походження, тобто виникнення незвичайного хмарного шару, хаотичні вихрові рухи земної атмосфери або поява метеорита по лінії зору Земля-Місяць. Тому Гартунг припустив, що описана подія свідчить про сильний удар метеорита об місячну поверхню.

Слова «верхній ріг розколовся надвоє» можна трактувати так, що частина освітленого Сонцем півмісяця була закрита хмарою речовини, викинутої при ударі. «Палаючий факел, що вивергає вогонь, жар та іскри» – живий опис палаючого пилу, розплавлених скель і сліпуче світних палаючих газів, викинутих в місця удару. «Місяць звивався і пульсував, як поранена змія» – опис Місяця, що спостерігається через сильно хвилюючу атмосферу, розбурхану виверженням. «Явище повторювалося дюжину і більше разів» – утворення дрібніших кратерів при падінні великих шматків, які не мали достатнього запасу енергії, щоб подолати місячне тяжіння, і знову падали на поверхню Місяця.

Отже, в 1178 році на Місяць впав великий метеорит. А чи не можна встановити місце його падіння? Удар прийшовся в середину верхнього рогу молодого Місяця, отже, координати падіння – близько 45 градусів північної широти і близько 90 градусів східної довготи. Явище легко спостерігалося неозброєним оком, отже, хмара, що піднялася була величиною понад ста кілометрів. З цього випливає, що розмір кратера повинен бути більше десяти кілометрів. Новостворений кратер, крім того, повинен бути оточений яскравими променями – смугами з світлої речовини, викинутої при ударі. Смуги повинні йти радіально від центру кратера.

Уважно вивчаючи фотографії місячної території в зазначених координатах, зроблені штучними супутниками Місяця і кораблями «Аполлон», Гартунг незабаром виявив те, що шукав. Це виявився кратер Джордано Бруно. Його діаметр становить близько двадцяти кілометрів, і він оточений яскравими виразними променями, які тягнуться на сотні кілометрів. Серед всіх місячних кратерів у нього найбільше співвідношення довжини променів і діаметра. Гребінь кратера дуже гострий і ще не згладжений часом, як це спостерігається у старих кратерів.

Не виключено, що всередині кратера продовжує зберігатися більш висока температура – наслідок метеоритного удару. Скельні породи, викинуті з кратера, підпадають під вплив космічних факторів всього лише 800 років і неодмінно повинні мати на собі сліди мікрометеоритів і космічних променів.

Доставка зразків цих скель на Землю не тільки уточнить час утворення кратера, але також дасть ключ до розгадки інших процесів, що протікають в межах Сонячної системи, як, наприклад, щільності потоків часток сонячного вітру і швидкості протікання ядерних реакцій в космічних променях.

Цілком ймовірно, кратер Джордано Бруно – єдиний місячний кратер, який виник в період існування розвиненого людського суспільства. І тому може служити одним з найважливіших об’єктів майбутніх місячних досліджень.