Земля очима марсіан

Незважаючи на поширену думку про відсутність життя на Марсі, умови на його поверхні не виключають, а, навпаки, припускають можливість життя на цій загадковій планеті. Нині нам ясно, що вона геологічно молода і активна, захищена, принаймні місцями, атмосферним пилом від ультрафіолетового випромінювання і володіє загадковими, хвилястими, розгалуженими рисами ландшафту, що нагадують земні русла річок. Напередодні ближньої розвідки Марса цікаво подивитися ще раз, як виглядає наша власна планета для зовнішнього спостерігача. Якби марсіани вирішили приступити до попереднього вивчення Землі, як вони могли б виявити життя на ній?

У своїх обсерваторіях вони визначили б температуру земної поверхні, атмосферний тиск, склад атмосфери, виявили, що на планеті є вода, побачили б снігові шапки вершин, яскраві і темні обриси континентів і океанів. Напевно були б висунуті припущення про придатність Землі для життя. Найбільш ексцентричною серед них була б гіпотеза про те, що земні організми дихають добре відомим марсіанам отруйним газом — молекулярним киснем. У відповідь з’явився б такий вагомий контраргумент: надлишок кисню в атмосфері Землі напевно виключає можливість життя, оскільки всі органічні сполуки повинні окислюватись до вуглекислого газу і води. Серйозним аргументом був би і той факт, що температура на землі занадто висока за марсіанськими стандартами.

Такі дебати на Марсі, як і у нас на Землі, тривали б нескінченно. Тільки нові дані в змозі пролити світло на поставлені проблеми.

Дуже просто було б виявити розумне життя на Землі за допомогою радіотелескопа, що працює на певній частоті. Як тільки північноамериканський континент повернувся б «обличчям» до Марса, стався б буквально вибух радіовипромінювання. Ретельне вивчення, ймовірно, виявило б у сумі телевізійних сигналів мінімально розумний зміст.

Однак цей метод дав би бажаний результат сьогодні, але не пару століть тому. Часом, коли тонкий шар марсіанської атмосфери абсолютно очищається від пилу, вчені-марсіани завдяки надпотужним телескопам могли б, ймовірно, бачити предмети довжиною і шириною більше кілометра.

Чи можна було б за цих умов виявити життя на Землі? Метеосупутники «Тирос» і «Німбус» сфотографували Землю з висоти, що забезпечує роздільну здатність в один кілометр, і ми ретельно вивчили кілька тисяч таких знімків. З точки зору біологічної вони виявилися нецікавими. Не вдалося знайти ніяких ознак, що дають можливість розпізнати грандіозні інженерні споруди або найбільші міста. Нам не раз доводилося чути, що з причин економічних і геометричних технічно цивілізоване суспільство прагне зводити споруди, що мають яскраво виражену штучну зовнішність. Однак таких споруд, видимих при роздільній здатності в один кілометр, дуже мало.

Лише один на кожну тисячу фотознімків свідчив про існування на Землі об’єктів геометрично правильної форми. Але більшість з них виявилася природними, а не створеними руками людини — це півострова, піщані дюни, перемички. Штучними тут, мабуть, можна було назвати лише хмари, утворені реактивним струменем літака.

При роздільній здатності в один кілометр ми не помітили ніяких ознак життя (розумного або будь-якого іншого) у Вашингтоні, Бостоні, Нью-Йорку, Москві, Пекіні, Мельбурні, Берліні, Парижі, Лондоні…

Хоча, як здається людям, ми кардинально змінили обличчя нашої рідної планети, практично нас все ще не можна виявити з космосу при роздільній здатності телескопів в один кілометр.

Більшої роздільної здатності можна досягти, вивчаючи Землю з борту космічних кораблів. Фотоапарати «Марінера-9» фіксували на поверхні Марса предмети, що перевищували 100 метрів. Що ж, нехай марсіанські вчені подивляться на Землю з борту космічного корабля через прилади, що забезпечують ту ж роздільну здатність.

Ми відібрали і ретельно вивчили 1800 кольорових фотографій Землі, зроблених космонавтами з борту космічних кораблів «Аполлон» і «Джемінай». Більшість з них було зроблено при стометровій роздільній здатності. В результаті вивчення цих фотографій були виявлені десятки правильних геометричних форм. Шістдесят з них виявилися геологічного походження, а двадцять представляли атмосферні явища.

Зразково правильну форму мають дюни, але життя до їх виникнення не має ніякого відношення. І, навпаки, коралові рифи, продукт життя, аж ніяк не свідчать про це самою своєю формою. Басейни окремих річок повинні вражати своїм правильним малюнком космічного спостерігача; те ж саме відноситься і до деяких видів хмар. Наносні піщані острови і кратери бувають часом разюче схожі за формою на кола, але ніяк не говорять про життя на Землі.

Однак ряд фотознімків можна пояснити тільки діяльністю розуму. Виходячи з того, що ми (але не марсіани!) знаємо про свою планету, ці фотографії розшифровуються наступним чином: дороги — 49; канали — 5; сільський ландшафт—15; сліди реактивних літаків — 4; сліди промислового забруднення, особливо клуби диму з заводських труб — 4. На фото легко розпізнаються деякі міста, порізані магістральними лініями доріг, такі, як Далласфорт-Уорт. Інші великі міста (як, наприклад, Каїр) розпізнаються набагато важче.

Людські істоти населяють Землю лише протягом небагатьох мільйонів років, а людські істоти, здатні перетворювати навколишню природу, всього лише кілька тисяч років. Марсіанам, які прилетіли на космічному кораблі до Землі, в будь-яку попередню епоху не вдалося б помітити на ній тільки що описаних штучних об’єктів, так як створені вони порівняно недавно. А життя то на нашій планеті існує вже протягом приблизно трьох мільярдів років. Як же виявити живі істоти, які на відміну від людини не перетворюють навколишнє їх середовище?

При роздільній здатності від одного до десяти метрів стає можливим розпізнати великі рослини (особливо дерева) і тварин. Біологічне походження корів, наприклад, було б з’ясовано дуже швидко. Корова дуже нестійка динамічно (нижня частина її важить набагато менше, ніж верхня), що само по собі є характерною ознакою, що відрізняє корову, скажімо, від кам’яної брили. Взагалі, форми живої матерії характеризуються хімічною, фізичною і динамічною нестійкістю, а також деякими іншими явищами порушення рівноваги. Хоча неможливо передбачити точно, які будуть прояви життя на інших планетах, ясно одне: вони будуть характеризуватися сильними відхиленнями від рівноваги.

Оскільки рослин і тварин набагато більше, ніж штучних споруд, створених на Землі рукою людини, завдання фотоспостереження значно полегшується, як тільки ми досягаємо роздільної здатності кращою, ніж 10 метрів.

На якій стадії нашого вивчення Марса змогли б ми виявити форми життя, скажімо, настільки ж багаті і різноманітні, як наші, земні? На жаль, всі спостереження, проведені людиною за допомогою «Марінера-6» і «Марінера-1», не змогли б виявити на Марсі навіть цивілізацію, що стоїть на більш високому рівні розвитку, ніж земна.

«Марінер-9» вперше представив можливість перевірити давнє припущення про існування розумних істот на Марсі. Воно виявилося, мабуть, спростованим. Однак навряд чи це проллє світло на саму нагальну проблему, на питання про те, чи може Марс бути притулком для найпростіших форм життя. З її рішенням доведеться почекати, принаймні, до посадки на Марсі космічної станції.

Автор: Карл Саган, переклад з англійської.