Звідки взялись метеорити?

Ми свідки народження цілої групи наук. Одні науки з цієї групи вже народилися, появу інших в недалекому майбутньому можна передбачити абсолютно впевнено. Ми маємо на увазі науки, назви яких починаються з приставки «космо…» або з якої-небудь аналогічної, що позначає вивчення позаземних проблем. Серед таких ще зовсім юних наук – космохімія, що вивчає склад і будови небесних посланців – метеоритів. Взагалі метеорити задають вченим чимало загадок. Насамперед – який їхній вік?

Не так давно наука отримала потужний засіб для відповіді на це непросте питання – калій-аргоновий метод. Для визначення віку породи (але чи можна назвати метеорити породою? Ймовірно, можна. Щось їх врешті-решт породило) треба підрахувати в ній співвідношення радіоактивного ізотопу калію (Ка з радіоактивним ізотопом аргону). Звичайно, простеньким словом «підрахувати» не передати, як це важко зробити. Калій-аргоновий «годинник» показав: вік метеоритів приблизно дорівнює 4,5 мільярда років, іншими словами, вони ровесники Землі.

Але, втім, це ще зовсім не вік метеоритів з моменту їх зародження. Це тільки їх вік з того моменту, як вони стали твердою речовиною. З розплавлених речовин аргон випаровується, і підрахувати його співвідношення з калієм неможливо.

А що ж було з метеоритами раніше? Звідки вони взагалі взялись? Може бути, вони виникли одночасно із Землею, так би мовити, на паритетних засадах, з тої ж газопилової хмари, з якої згустилося Сонце і планети. За цією гіпотезою, метеорити; являють собою відходи «будматеріалів» при «створенні світу». Але така точка зору зустрічає серйозні заперечення. Якщо метеорити не входили колись до складу великих небесних тіл, то їх речовина не могла б бути такою щільною, компактною, якою ми її знаходимо. У крихітних небесних камінцях не змогли б виникнути потрібні для того температури і тиски.

Значить, метеорити – це осколки великих небесних тіл, що розлетілися вщент? Для відповіді на це питання були покликані на допомогу космічні промені, «що включають» в тілах, по яким вони завдають ударів, своєрідний атомний «годинник». Цей «годинник» теж радіоактивний, але дещо інакше, ніж калій-аргоновий. Удар космічного протона по ядру атома заліза викликає появу ізотопу хлору, який поступово перетворюється в ізотоп аргону. Співвідношення цих ізотопів в тілі також показує вік. Але чого? Тільки того маленького уламка, на якому вони знайдені: адже в глибину великих небесних тіл космічні промені проникнути не можуть, незважаючи на всю свою потужність. Новий «годинник» показав час, в три рази менший, ніж перший, – 1,5 мільярда років. Це наче узгоджується з гіпотезою про космічну катастрофу, скажімо, таку; планета земного типу півтора мільярда років тому розкололася на дрібні шматочки.

Така гіпотетична планета нібито існувала між Марсом і Юпітером. Їй присвоєно ім’я – Фаетон. Склад метеоритів, схожий з земними породами, як би підтверджує цю здогадку.

Але знову-таки у космохіміків є заперечення. При космічній катастрофі повинна була виникнути величезна температура, при якій будь-яка речовина випарувалася б або принаймні розплавилася. Але жодних підтверджень того, що метеорити перенесли високі температури, в їх будові ми не знаходимо, Навіть більше: калій-аргоновий метод свідчить про те, що ніколи температура метеоритів не піднімалася вище мінус 80 С. Тим часом і не дуже великі небесні тіла мають значно вищу температуру. Тільки поверхня тіл могла завжди залишатися холодною. Але куди ж поділися «нутрощі», чому ми їх не знаходимо серед впалих на землю каменів?

Словом, походження метеоритів не може вважатися до кінця з’ясованим. Зараз більшість вчених схиляється до думки, що метеорити є «нащадками» астероїдів. Але, по-перше, це не пояснює цілком викладених тут дивацтв в будові метеоритів, а по-друге, ні на крок не просуває нас у вирішенні питання, звідки ж взялися самі астероїди. Адже останні здебільшого ті ж метеорити, тільки гігантських розмірів.