Алергія та мікробний фетишизм

Надмірне підвищення чутливості організму до якогось впливу призводить до хворобливих явищ, які називають алергічними. Наприклад, з’їж чого-небудь – тут же висип. Таке не сприйняття, або, вірніше, перекручене сприйняття, будь-якої певної їжі називається ідіосинкразією. Є ідіосинкразія до полуниці, до кетової ікрі, до різних інших продуктів – алергенів. Їжа, потрапляючи в шлунок і кишечник, розщеплюється там на складові частини. Через стінки кишечника можуть пройти тільки дуже прості речовини. Настільки прості, що організм визнає їх за свої. Але у деяких людей частину їжі кишечник пропускає недостатньо розщепленою. Це люди – оригінали. А є оригінальні види їжі. Вони мають здатність всмоктуватися крізь стінки кишечника навіть недостатньо розщепленими. І білок такої їжі проходить в організм чужорідним. А раз він чужорідний, то і викликає до життя антитіла. До такої їжі відноситься і полуниця, і кетова ікра, і навіть… шоколад.

Коли зустрічаються два таких оригінали (чоловік і, наприклад, ікра), ми і маємо ідіосинкразію. Антитіла виробилися в організмі на, припустимо, полуницю. Зачаїлися в тканинах і… не бажають залишати їх. Ну ніяк їх не виведеш (і так все життя).

Німецький лікар Вайц написав статтю «Харчування і алергія». Він зазначив, що під час війни алергічних захворювань було менше. А після війни вони стали частішати. До речі, під час війни було менше і хвороб, алергічну природу яких поки тільки підозрюють.

Вайц пише, що в умовах нормального життя повноцінна білкова їжа сприяє сенсибілізації – підвищенню чутливості, а це, у свою чергу, і сприяє поширенню (відносному) ряду хвороб. Виявляється, якась частина чужорідного білка з кишечника проходить в тканини не тільки у страждаючих ідіосинкразією, а у всіх людей. Значить, в тій чи іншій мірі така здатність пропускати алергени через кишечник є у всіх людей. Але при ідіосинкразії це виражено яскраво.

А суть алергії ось у чому. На кожне незвичайний для даного організму вплив він моментально відповідає виробленням захисників – антитіл. Відбувається накопичення озброєння. І часом його стає більше, ніж потрібно для захисту. Місце зберігання зброї – антитіл – кров, але коли антитіл стає занадто багато, вони переходять в тканини, накопичуються в них. А перебуваючи там, вони втрачають здатність зустріти ворога на кордоні, в крові. Ось тоді-то організм і приходить в алергічний стан.

Потрапивши в організм при таких умовах антиген-агресор зустрічається із захисниками лише в тканинах, а не в крові, як при імунітеті. Мало того, що ці захисники – погані бійці. Вони самі стають небезпечними. Зустрівшись в тканинах і гинучи в боротьбі один з одним, антигени і антитіла виділяють шкідливі для організму речовини, що можуть викликати запалення або подібний йому хворобливий стан. Чудово, що антитіла, гинучи в крові (на кордоні), шкоди не приносять.

Запалення це з’являється в місці найменшого опору. Найменше порушення функції органу – вже склалося таке кволе, слабке місце, прямо створене для всяких неприємностей, в тому числі і запалення. І з’являється висип, набряк губи або попросту нежить.

Або, ось, скажімо, бронхіальна астма – найяскравіший приклад алергічного захворювання. Набряк і спазм дрібних бронхів з важким нападом задухи – це ж теж реакція на якесь роздратування. А подразниками можуть бути квітковий пилок, холод, запах якої-небудь фарби або який завгодно запах, спека, задуха, дим цигарки чи будь-який інший дим, вітер, кетова ікра, інша їжа, туман, дощ, автомобіль, поїзд, – коротше кажучи, що завгодно.

Коли я був студентом, нам на лекції демонстрували дивного хворого. Це був рідкісний випадок. Важкий напад астми починався кожен раз, коли він проходив по полю… з молодою дівчиною. Немає цих двох умов – ні нападу (до алергії тут, мабуть, приєднується ще і умовний рефлекс). Але подібна миттєва реакція – лише один з можливих проявів алергічного стану.

ПІДГОТОВКА ВИБУХУ

При алергії в організмі створюються умови для сприйняття мікробів. Для розмноження їх. Для переходу їх у тканини. Зокрема, мікроб-носій туберкульозу не закріплюється в тканинах, не працює, так би мовити, якщо організм попередньо не сенсибілізований, не підготовлений.

Палички Коха знаходяться в нас і… не заражають. Це «п’ята колона» – вони сенсибілізують. Сидить в людині мікроб (в організмі мікроби завжди є – життя без них неможливе), здавалося б, невинний і безгрішний (і навіть іноді корисний). Але насправді це не зовсім так. На нього виробляються антитіла. В силу якихось умов раптом витончились чому-небудь стінки судини, порушилася повноцінність її. Антитіло з русла потрапляє в тканини. Це вже диверсійний акт. Все готово для вибуху. І в один далеко не прекрасний день той же кохівський антиген, а може бути, і ще який-небудь інфекційний ландскнехт, «підпалює шнур» – вирішує цей алергічний стан захворюванням. Тобто проникає, нарешті, в тканини. Там відбувається смертельна сутичка антигену з антитілом з усіма алергічними наслідками – від нежиті до астми. Остання доза антигену так і називається вирішальною. До речі, зараз приходять до висновку, що вирішальною може бути не тільки доза (доза – кількість чужорідного білка: мікроб, сироватка, їжа і т. д.), але вирішальним може бути і «фактор».

Втім, ми вже говорили, що холод, опік і т. д. викликають утворення антигенів. Те ж – операція (ось чому після неї іноді буває нагноєння!). Чимала кількість експериментів вже підтвердило гіпотезу про підступну роль алергії у багатьох хворобах. Той же остеомієліт, що не виходив введенням тільки гною, тільки мікробів, викликається після попередньої сенсибілізації тварини чужорідним білком (наприклад, кінською сироваткою).

Кінська сироватка викликала до життя антитіла. Вони почекали трохи агресора. Не дочекалися. І перейшли в тканини. Місце найменшого опору було створено дуже легким, дуже незначним побиттям по кістці в одному місці. Потім вирішальна доза білка (гній, мікроб, кінська сироватка). Все! Тварина захворіла.

А ось які досліди поставили нещодавно вчені. Ми вже говорили спочатку про експериментальну модель холециститу, запалення жовчного міхура. Ввели мікроби в міхур, міхурову протоку звузили і… ми вже знаємо – нічого не вийшло. Але ось попередньо організм тварини сенсибілізований – і гнійне запалення жовчного міхура є в наявності.

Ті ж умови потрібні для виникнення в експерименті гнійного апендициту у тварини. Червоподібний відросток кролика звузили у місця його впадання в сліпу кишку і… нічого не вийшло. Як правило, запалення не з’являлося. Тоді тварину спочатку сенсибілізували все тією ж кінською сироваткою, а потім трохи стягнули просвіт відростка і… в результаті – бурхливе запалення.

Тепер вчинили інакше. Спочатку тварину сенсибілізували. Потім десенсибілізували, тобто ввели ліки, які в змозі нейтралізувати речовини – продукти алергічної реакції, що створюють хворобливу ситуацію (у тому числі і запалення) в організмі. А вже після цього… знову звузили просвіт відростка. І знову, як правило, апендицит не виникає (все це, звичайно, за участю мікробів, яких у відростку завжди вистачає). Цей красивий дослід, напевно, навіть не треба коментувати.

А може бути, всі інфекційні захворювання (захворювання, пов’язані з попаданням мікробів, а не тільки заразні, як вважають багато) розвиваються лише на тлі сенсибілізації, алергічного стану?

Може бути, тому епідемії (а це, як правило, одна партія, один штам мікроба, однакової отруйності, вірулентності) і не бувають загальними. …Опинись все місто сенсибілізованим, може бути, чума стала б поголовною.

ДВА ЗАПАЛЕННЯ

Запалення часто є результатом осідання мікроба в якомусь місці організму. Осів мікроб. Став розмножуватися і почав шкідливо діяти на тканину. Організм відразу починає захищатися. Навколо мікробного вогнища з’являється запалення, воно відіграватиме роль захисного бар’єру. Мікроб не може вийти за межі цього бар’єру. Тут білі кров’яні кульки пожирають мікробів. У таких випадках запалення рятівне. Воно нас захищає.

Але буває й по-іншому. Схопився антиген з антитілом. Обидва загинули. В результаті боротьби виділилися отруйні речовини. Виділилися і викликали запальну реакцію. Запалення є. А толку від нього, користі – ніякої. Це і є запалення алергічне. Дуже важливо з’ясувати, для яких хвороб яке запалення характерно. Якщо в такому-то випадку запалення викликано мікробами, лікування повинно полягати, мабуть, у боротьбі з мікробами. Але аж ніяк не в боротьбі з корисним запаленням! А якщо, при іншій хворобі, головне – алергічне запалення, можна безбоязно знищувати сам запальний процес.

А якщо (може бути!) мікроби то самі по собі і не так вже страшні, як ми думали раніше? Знову ми повертаємося до цієї думки. Ось ще одне свідчення на її користь. Знайдено засоби, які знімають запальні процеси (і тільки). Ці засоби, природно, застосовуються при алергічних запаленнях, а не при інфекційних. І раптом… вони дали блискучий ефект при класичних інфекціях: черевному тифі, сибірці, навіть проказі.

Так, може бути, взагалі інфекції без алергії неможливі? А може бути… мікроб – це всього лише один із симптомів хвороби? Ні! – Це вже занадто! Мікроб винен! Але одного його просто мало. А, втім .. Але повернімося до того, що вже хоч трохи відомо.

ЩО РОБИТИ?

Як можна впоратися з алергією в ролі пособника хвороби? Треба знищувати надлишок захисних сил, надлишок антитіл в тканинах. (Ще раз підкреслимо: антитіл в тканинах!) Це можна зробити, викликавши в сенсибілізованому організмі алергічну реакцію штучно.

Ввести відносно нешкідливий антиген. Створити умови, щоб він зустрівся в тканинах з антитілом. Вибух. Алергічна реакція. Всі антитіла, що були у надлишку, прореагували, витратилися. Організм звільнений від зайвого озброєння. Але вибух легко влаштувати, та важко утримати його в певних рамках. Краще обійтися без вибухів. Можна вводити не алергени, а речовини, що нейтралізують дію отрут, що народжуються в боротьбі антигену з антитілом. Або навіть просто підвищити кількість антитіл в кров’яному руслі: тоді антиген не дійде до тканинного антитіла. Його встигнуть цілком перехопити діючі антитіла. Все це називається десенсибілізацією.

У деяких лікарнях перед операцією дають або речовини, що підвищують кількість антитіл у крові, або речовини – нейтралізатори отрути помираючих антитіл. Якщо операція може виявитися вирішальним фактором – організм готовий до оборони. І це можна знову довести експериментом. Якщо ми після попередньої сенсибілізації – перед введенням роздільної дози білка при остеомієліті або перед створенням утрудненого відтоку з жовчного міхура – збільшимо в крові тварини кількість антитіл, запалення не настає. Ось так і після операції – не настає ускладнення, або, вірніше, для нього залишається менше можливостей. Так, може бути, майбутнє медицини в штучній десенсибілізації? В упорі на боротьбу не з мікробами, а з умовами всередині організму, при яких ті викликають хворобу?

Постараємося залишити мікробу в науці поменше місця. Вірніше, будемо його менше лаяти і звинувачувати. Чи не прийшла пора в деяких випадках реабілітувати мікроб? Звичайно, проблема ще дуже не ясна. Адже ми не знаємо багато чого і про самі «загальновизнані» антитіла. Їх важко побачити! Точніше, їх ще й не бачили.

Отже, алергія – ключ до хвороб? Що ж, якщо ви дозволите пожартувати: на п’ятдесят відсотків все це політ фантазії, але на дев’яносто доведено експериментами. А узагальнений висновок з усією визначеністю зробити не можна. Якщо це так (а мені дуже хочеться вірити, що це так), то при багатьох хворобах, які, здавалося б, успішно лікуються, абсолютно зміниться сам принцип лікування. І воно, може, буде займати годину замість тижня тепер.

Дуже важливо і те, що абсолютно нові і дуже багатообіцяючі шляхи відкриваються перед профілактичною медициною – не лікувати хвороби, а попереджати їх.

Автор: Ю. Машкін.