Біологія та охорона природного середовища

Сьогодні, якщо співрозмовник на питання про професію відповість: «біолог», вам доведеться поставити йому ще одне (а то і більше) уточнююче питання – занадто багато різних напрямків існує тепер в науці про живе. Однак є проблема, яка об’єднує дуже багатьох фахівців в такої розгалуженої області знання, – це охорона природного середовища.

Ще з часів Дарвіна відомо, що для появи нового виду необхідно, щоб велика група тварин «старого» вигляду потрапила в умови ізоляції від інших подібних груп. Тоді природні умови в ізоляті змусять цю групу пристосовуватися до середовища, тобто еволюціонувати. Відомо також, що така територія повинна бути побільше, щоб тваринам було куди розбрестися.

У природі нерідко такими областями ізоляції служать острова. Недарма ж Дарвін прийшов до відкриття законів еволюції, побувавши на Галапагоському архіпелазі – клаптиках суші, закинутих далеко в океан від будь-якого континенту, та й один від одного теж відокремлених чималими водними просторами.

Американські вчені М. Суль та Б. Вілкокс проаналізували хід еволюції на островах різних розмірів і в самих різних кліматичних зонах світу. Потім вони зіставили результати цього аналізу до умов, які існують в різних заповідниках, заказниках, національних парках, – адже їх теж в певному сенсі можна уподібнити островам (пам’ятається, чудова дитяча книга про заповідник Асканія-Нова називалася «Острів в степу»).

І ось висновок: жоден з нині існуючих заповідних районів не має розмірів, хоча б до деякої міри достатніх, щоб там міг утворитися новий вид великої хребетної тварини!

Дійсно, науці поки що не відомий достовірний випадок, коли б великий ссавець еволюціонував, давши новий вид на острові, який має площу менше 600 тисяч квадратних кілометрів. А адже на Землі важко знайти національний парк, що хоча б віддалено наближається по території до такої величини.

Вчені вважають, що зменшення областей проживання тварин і роздроблення цих областей на окремі, навіть чималі ділянки вкрай небезпечне для еволюції хребетних: вона може припинитися, і багато великих тварин, в кінці кінців, вимруть. Тим більше, що вимушений інбридинг (вузькородове схрещування) спричинить за собою небажані – генетичні наслідки – негативні спадкові якості будуть накопичуватися від обох батьків.

Оцінка М. Суля та Б. Уілкокса говорить, що якщо ситуація протягом найближчого півстоліття не зміниться в кращу сторону, то в дев’ятнадцяти національних парках Східної Африки може вимерти 11 відсотків наявних зараз там видів великих ссавців. Якщо і надалі території не виростуть та інбридинг триватиме, то за наступні п’ятдесят років їх число зменшиться на 44 відсотки. За підрахунками фахівців, до кінця XXІ століття, очевидно, заповідними залишаться не більше півтора відсотків поверхні Землі.