Лікарські рослини: їх значення в історії та особливості вирощування
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Головні використовувані людиною корисні рослини (харчові, прядильні) перейшли в культуру приблизно 7-10 тис. років тому. Але лікарські рослини користувалися набагато меншим попитом, і доцільність їх обробітку виявилася помітно пізніше. Вона стала наслідком розвитку медицини і збільшення попиту на ліки.
Трішки історії
Перші згадки про посадки лікарських рослин датуються IV ст. до н. е. «І посадив сад з різних квітучих запашних рослин, але не тільки заради приємних зорових задоволень, але для приготування з них ліків», – писав історик Арцруні про сади вірменського царя Арташеса II. В Афінах великою популярністю користувався сад філософа і ботаніка Феофраста. А володарі східних династій цікавилися садівництвом, розводячи переважно рослини, що або містили отруйні речовини, або навпаки служили протиотрутами. До речі ботаніка Феофраста можна вважати тим, хто склав перший довідник лікарських рослин в історії. Звісно не був таким детальним, як скажімо, сучасний довідник еквівалентності лікарських засобів, який можна знайти на сайті rx.ua, але для свого часу його праця була дуже важливою.
У стародавні часи краса і користь не поділялися. Вважалося, що істинний сад повинен служити здоров’ю, тішити зір, смак, слух, нюх. Тому за старих часів садили поруч квіти, плодово-ягідні культури, прянощі, запашні і лікарські рослини.
У Середні віки в Європі з’являються монастирські сади. Сам монастирський двір, зазвичай квадратний, кам’яними або цегляними доріжками ділився на чотири частини. У центрі двору був фонтан – символ вічності, по периметру висаджували фруктові та декоративні дерева, квіти. Так звані утилітарні сади – плодові, аптекарські, кухонні – розбивали за межами монастирських будівель, але обносили єдиною стіною. Вони були сплановані як прямокутники, кожен з яких зазвичай був засаджений одним, рідше двома-трьома видами рослини. По периметру саду висаджували плодові дерева для захисту від вітру. До лікувальних трав зазвичай додавали квіти для прикраси вівтаря – троянди, білі лілії, примули, конвалії. Особливу перевагу віддавали вирощуванню запашних трав для освіження повітря в житлі. Саме на основі цих садів згодом виникли парки епохи Відродження.
У Західній Європі сади – «травники» існували з XIV ст. У їх створенні брали участь садівники і медики. В Італії в місті Падуї в XVI ст. був розбитий один з таких садів. Він мав форму кола радіусом 17 м, і рослини були висаджені по зовнішньому кільцю і в чотирьох квадратах. У центрі кола розташовувалася водойма. В Англії в цей же час увійшли в моду геометричні сади ароматів зі стриженими бордюрами, де перепліталися пагони розмарину, кмину, ісопу, м’яти.
У XIX ст. запашні рослини стали висаджувати в міксбордерах (змішані посадки різних трав у формі бордюру) поряд з декоративними багатолітниками.
Особливості вирощування лікарських рослин
У ботанічних садах, на дослідних ділянках при медичних інститутах створюються систематичні лікарські городи, де рослини висаджують з урахуванням їх систематичної або географічної приналежності. Вчені вивчають хімічний склад рослин.
Виявляється, що у одного виду рослини можуть міститися лікарські речовини, а у її близьких родичів, що належать до цього ж роду, вони не виявляються. При цьому у рослин, що відносяться до різних родин, можуть бути подібні цілющі властивості. Найчастіше, навіть у екземплярів одного виду, взятих з різних місць зростання, біологічно активні речовини можуть міститися в різних кількостях. Іноді при посадці лікарські рослини поділяють на групи по використанню для профілактики і лікування конкретних захворювань, наприклад, шлунково-кишкових, шкірних та ін.
Лікарські рослини, що зустрічаються в природі, легко виростити і на своїй ділянці. Найчастіше їх використовують як лікарські засоби, але не можна недооцінювати і їх значення в декоративному садівництві. Наукові дослідження показали, що при строгому дотриманні правил збору, сушіння і зберігання сировини істотної різниці між сировиною дикорослих і культивованих рослин як правило не буває.
На невеликих ділянках слід обходитися без хімічних засобів боротьби з хворобами, шкідниками, а часто і без хімічних добрив. Досвід вирощування лікарських рослин свідчить, що ретельний догляд, своєчасний полив, прополка сприяють гарному росту рослин, збільшення числа і розмірів квіток і суцвіть, рясного і тривалого цвітіння, плодоношення, підвищення схожості насіння.
Якщо на вашій ділянці є невеликий вільний простір, який ви б хотіли прикрасити декоративними рослинами і використовувати з максимальною віддачею, то лікарський город – це те, що вам потрібно. Лікарські рослини, які ростуть в дикому вигляді у наших помірних широтах, не вимагають акліматизації і легко приживаються на садових ділянках. Насіння, кореневища, а також цілі рослини знайти неважко, треба лише точно знати місця зростання і зовнішні ознаки тої чи іншої рослини, щоб не сплутати її з близькоспорідненими видами.