Дірява галактика
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Найбільша «драма», яку може спостерігати людина, – це виникнення наднової зірки. В одну мить крихітне – в астрономічних масштабах, звичайно, – небесне тіло, вибухнувши, перетворюється на гігантську вогненну кулю, яка, все більше розростаючись, захоплює чималу область Всесвіту. Які фізичні процеси відбуваються при цьому?
Це питання займає розуми багатьох астрономів. Зацікавилися ним і молоді американські вчені з університету Вісконсіна Дональд Кокс і Барем Сміт. І перед ними раптом виникли абсолютно незвичайні обриси нашої власної, здавалося б, вже такої знайомої Галактики.
Ясно, що в міру розширення колишнього «макового зернятка» і перетворення його в гігантську світну туманність, щільність матерії, з якої воно «зроблене», різко падає. Така область з малою щільністю може «жити», за підрахунками фахівців, не менше чотирьох мільйонів років. Який не короткий цей термін – знову-таки, звичайно, за астрономічними мірками, – цілком можливо, що за цей час де-небудь в околицях відбудеться новий вибух наднової. Куди найлегше рухатися матерії, «розбризканої» потужним вибухом на всі боки?
Звичайно, у відносно порожню область, приготовлену для неї попереднім вибухом, де їй уготований найменший опір середовища. Тепер знову мінімум на чотири мільйони років тут збережеться обстановка найбільшої переваги для прийому все нових порцій розрідженої матерії. І так далі, і так далі …
В результаті на просторах Галактики з більш-менш усередненою щільністю середовища виникає довгий «тунель», де матерія відрізняється винятковою розрідженістю. Якщо в нашій Галактиці вибухи наднових слідують один за одним з інтервалом хоча б в півстоліття, а це вельми ймовірний інтервал, то, на думку Кокса і Сміта, вона виявляється суцільно пронизаною якоюсь подобою тунелів, що йдуть далеко в глибини світобудови.
Астрофізики, які зацікавилися ідеєю двох вісконсінців, здається, вже знаходять їй непрямі підтвердження в тому, як поводяться рентгенівське випромінювання і ультрафіолетове поглинання, як розподіляється водень в міжзоряному просторі…
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.