Фарфорова чашка в рентгенівських променях
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Китайські майстри здавна прославилися чудовою білою і голубою порцеляною. Але не на всіх видах продукції синя фарба була однаково хороша. Припускали, що якість барвника може залежати від типу кобальтової руди, з якої вона вироблялася. Справа в тому, що в руді, що ввозиться в Китай з Персії, абсолютно немає домішок марганцю, а в кобальтових рудах китайських родовищ марганцю дуже багато.
Археологи вирішили перевірити, чи дійсно марганець впливає на якість фарби. Для цього потрібно проаналізувати велику кількість зразків китайських порцелянових виробів, які проводилися протягом декількох століть. Так як вироби ці становлять велику цінність, то метод аналізу повинен бути абсолютно нешкідливим для зразка.
Доктор Стюарт Юнг з Оксфордської археологічної лабораторії вирішив використовувати рентгенівський спектрометр. Рентгенівське випромінювання, що випускається катодної трубки, можна, як і видиме світло, розкласти за допомогою дифракційного кристала на складові з різними довжинами хвиль. При цьому випромінювання певної довжини хвилі буде відбиватися від кристала під певними кутами, характерними для різних елементів. Інтенсивність же відбитого під цим кутом випромінювання залежить від концентрації елемента. Внаслідок того, що рентгенівське випромінювання сильно поглинається речовиною, за допомогою цього методу досліджується шар товщиною лише від 0,1 до 0,01 мм. Тому метод незручний для аналізу великих предметів і, навпаки, дуже підходить для дослідження тонких шарів, наприклад глазурі.
І ось коли вивчали значну кількість порцелянових виробів, з’ясувалося, що присутність марганцю абсолютно не впливає на якість фарби. А попутно вдалося встановити багато інших цікавих фактів. Виявилося, що спочатку китайські майстри використовували тільки привізну перську фарбу. Пізніше стали використовувати як привізну, так і місцеву руду, а починаючи приблизно з 1600 року, стали задовольнятися тільки своєю сировиною. Ці дані дозволили прийти до дещо несподіваного висновку: випала нагода перевірити справжність порцеляни, що відноситься до періодів до 1400 р до 1400-1600 років і виготовленому після 1600 року.
Автор: Павло Чайка, головний редактор журналу Пізнавайка
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.