Фізична лінгвістика

Мов на землі багато, і відрізняються вони просто неймовірною, буйною, як тропічна рослинність, різноманітністю. Науковий опис будь-якої мови стоїть на трьох лінгвістичних китах: граматика, лексика (словниковий склад) і фонетика (звуковий склад). Звичайно, у різних мов і кити різні. Але відмінності доходять до такої міри, як якщо б у одного з китів — дві голови, а в іншого немає хвоста, зате є шість лап, а на спині — хатинка на курячих ніжках. Так, що його вже і китом-то назвати начебто дивно. Взяти хоча б граматику.

Запитайте, наприклад, будь-якого школяра: чи може іменник змінюватися за часами. Школяр, ясно, відповість: ні. Зате вчений-лінгвіст скаже: може. Може, якщо це іменник в мові Тупі. Чи може ствердна частка «так» відмінятися, як дієслово? На цей раз звернемося відразу до вченого, і той відповість: так, у діалекті Горського Котара частка «так» відміняється, як дієслово: еа-ш (буквально «я-так»), с1а-в (буквально «ти-так») і т. д. Таких прикладів вченим відомо безліч. Найбільш дивовижних і екзотичних. Не варто множити їх число, тому що крайнє розмаїття мов на Землі — факт, загалом-то, добре відомий. І не він буде героєм подальшого викладу.

Але, цей факт начебто повинен викликати жалість до лінгвістів, до вчених, які вивчають мову. Адже можна досконально розібратися в окремій мові, те ж саме виконати з другою, з третьою, нарешті, з тисячною. Але якщо вони так різко відрізняються одна від одної, що ж можна сказати про мову взагалі? Про мову, якою говорять, так би мовити, земляни. Є, звичайно, порівняльне мовознавство, але воно вивчає групи досить близьких один до одного мов (наприклад, індоєвропейських). Ці мови стоять, так би мовити, на більш-менш схожих китах. А що таке людська мова взагалі?

Витягти з вражаючого розмаїття мов, їх загальні, універсальні, родові риси — це непереборна потреба самої науки про мову. «Універсалія – інтенція душі», – сказав У. Оккам. Інтенція — це захопленість, спрямованість всіх духовних сил в одному напрямку, інтелектуальна пристрасть. Ньютона ця пристрасть призвела до відкриття закону всесвітнього тяжіння. Менделєєва — до періодичної таблиці елементів. Сучасних теоретиків мікросвіту – до незадоволеності «потворною» невпорядкованістю елементарних частинок. Універсалії — це будівельні ліси і одночасно каркаси наукових теорій. Так що виходить, якби мовних універсалій і не існувало, їх слід було б придумати. Але вони існують насправді.

Американський лінгвіст Ч. Ф. Хоккет сформулював кілька мовних універсалій, які в сукупності досить надійно відокремлюють людську мову від будь-яких систем комунікації земних тварин.

«Перемісність» — можливість говорити про предмети, віддалені від мовця в просторі або в часі. Легко зрозуміти важливість цієї властивості. На ньому засновані можливість планування («розмови» про майбутнє), історії (про минуле), мистецтва, взагалі вимислу і т. д. Чи ми взагалі погодилися б вважати мислячими істоти, яким все це недоступно. Гібони, наприклад, можуть «говорити» тільки про те, що «тут» і «тепер», тобто про предмети, що знаходяться в момент мови в межах видимості. Танець бджіл, який вказує шлях до квітучого лугу, навпаки, може інформувати тільки про предмет, до якого ще належить дістатися. Таким чином, мові гібонів не властива перемісність, а в мові бджіл вона присутня завжди. У людській мові можна говорити як про «тут» і «тепер», так і про «там» і «тоді».

Ще одна властивість людської мови — рефлексивність. Так позначають можливість говорити цією мовою про неї саму. Речення «Слово „човен” складається з п’яти букв» нічим не гірше речення «Човен причалив до берега». Втім, для ілюстрації рефлексивності спеціального прикладу можна було б і не приводити. Більшість речень цієї статті рефлексивні, тобто говорять про мову, якою вони написані (як, наприклад, саме це твердження). Танець ж бджіл може передавати досить багату інформацію, але тільки не про сам цей танець.

На будь-якій людській мові можна передавати свідомо безглузді або помилкові повідомлення. Системи комунікацій тварин видають в них істот більш прямодушних. Брехати вони не здатні.

Поетів часто критикують за неологізми. Але критикують зазвичай за художню невиразність або недоречність нового словечка. Буквальний ж сенс знову придуманого слова майже завжди не викликає сумнівів. Але ніякого особливого привілею робити свою мову зрозумілою поети не мають. Кожен з нас, смертних, може вжити нечуване раніше слово або навіть цілий оборот і при цьому так, що його зрозуміють. Цим ми зобов’язані “відкритості” мови, її безперервної готовності породжувати нові слова, обороти, нові смислові або стилістичні поєднання.

У кожній мові працює, звичайно, свій власний механізм відкритості, свої способи оновлення та розвитку. Більшість з частин цього механізму унікальні, тобто зустрічаються тільки в одній або декількох мовах. Але є і стандартні, обов’язкові для всіх мов деталі такого механізму. Ці універсалії на відміну від перерахованих — вже більш спеціального, власне лінгвістичного характеру. Вони вимагають і більш спеціального, а простіше кажучи, більш обережного підходу.

Перемісність, рефлексивність, відкритість можуть бути визнані універсаліями, як то кажуть, без оглядки. Вони дійсно характеризують будь-яку людську мову. Більш того, можливо, ті ж властивості повинні мати мови будь-яких мислячих істот, якщо такі живуть де-небудь на інших планетах. Але саме тому вони і носять занадто загальний, не стільки лінгвістичний, скільки філософський характер. Інша справа – пошуки обов’язкових, загальних деталей в устрої різних конкретних мов Землі.

Конкретну, непередбачувану на основі одних лише загальних філософських, логічних або психологічних міркувань універсалію можна відкрити лише емпірично, на досліді. Ключ простий: обстежте всі мови світу і перевірте, чи спостерігається таке-то явище чи ні. Спостерігається завжди — значить це універсалія, ну, а на ні, значить ні. Але, як ми пам’ятаємо, мов на Землі не одна тисяча. Скільки точно — навіть невідомо. Але головне утруднення не в кількості. Більшість мов світу вивчені вкрай слабо, схематично, просто-напросто мало вивчені. І якщо ми не знаходимо цю універсалію в якійсь маловивченій мові, то це зовсім ще не означає, що її в ній немає. Може бути, просто варто краще пошукати?

До чого всі ці застереження про складність виявлення власне лінгвістичних універсалій? А знадобилися вони, щоб зробити ще одне застереження, правда, останнє. Конкретні лінгвістичні універсалії — на відміну від філософських і логічних — не є абсолютними. Ніколи не можна з абсолютною достовірністю сказати, що вони притаманні всім земним мовам. Це так звані статистичні або неповні універсалії. Реально це означає, що вони властиві великій групі мов, добре вивчених лінгвістами, і є підстави припускати, що вони присутні і в інших, ще не вивчених мовах.

Давно став звичним термін «математична лінгвістика». Але останнім часом в наукових дискусіях все частіше стала вживатися ще більш дивовижна назва: фізична лінгвістика. Мова в даному випадку йде не про використання в лінгвістиці спектроскопів, синхрофазотронів або формул квантової механіки. Нехай ретельним емпіричним обстеженням встановлена конкретна лінгвістична універсалія. Наприклад, така: в умовних конструкціях умовна частина передує висновку. Дійсно, «нормально» ми говоримо: «Якщо машина несправна, то виходити в рейс не можна», а не навпаки. Такий порядок існує у всіх мовах. Але інтелектуальне честолюбство вченого не задовольняється встановленням самого факту. Воно йде далі. Воно запитує: А чому, власне, факт такий? Безглуздо питати, чому трикутник має три, а не чотири сторони. Інша справа – факт емпіричний, який без логічного протиріччя цілком міг виявитися й іншим. У цьому випадку пояснення факту веде до встановлення нових цікавих зв’язків.

Коло в геометрії ціле за визначенням, але камінь на березі моря округлили тисячолітні зусилля прибою. Море, яке невпинно обтісує всі елементи мови, – це сама дійсність. Адже мова відображає реальний світ. І лінгвісти звертаються до парадоксальної, але по суті неминучої думки: багато і багато закономірностей мови можна пояснити, тільки враховуючи її функціонування в зовнішньому світі. Іншими словами: хочеш рухати вперед лінгвістику — вивчай фізику. Звідси і незвичайне поєднання — фізична лінгвістика. Звичайно, термін «фізика» тут вживається дуже широко, мається на увазі весь світ, який людина моделює у своїй мові: його матеріальна культура, виробництво, наука, мистецтво, історія.

Так чому ж в умовних реченнях спочатку йде умовна частина, а потім висновок? «Фізична» лінгвістика відповідає: тому що порядок елементів у реченні нерідко паралельний порядку в практичній діяльності або в процесі пізнання. Спочатку ми дізнаємося (або, принаймні, хочемо дізнатися), яка початкова умова, і тільки потім стає відомо, що з цього послідуює.

Інший приклад — зміни в лексиці, тобто в словниковому складі мови. Очевидний зв’язок цих змін зі змінами в трудовій діяльності та культурі суспільства. Не варто багато і говорити про появу нових слів, викликаних появою нових речей (атомохід, бот), і про паралельне зникнення старих. Це загальновідомо. До речі, старі слова, звичайно, не зникають з мови. Вони присутні в ній, але присутні потенційно. Це кореспонденція до запитання, яку ніхто не бере.

Наприклад, у Великому Оксфордському словнику англійської мови є сотні слів, що відносяться до середньовічної техніки. Але в живій мові їм немає місця: немає умов для їх вживання. Але, крім появи і зникнення цілком конкретних слів, фізична лінгвістика прояснює й інші, набагато більш тонкі явища.

У словнику французького поета XII століття Бенуа де Сент-Мора є 13 дієслів для поняття «перемогти», 18 дієслів для поняття «нападати», 37 іменників для поняття «битва» і «боротьба».

У давньоанглійському епосі «Беовульф» зустрічається 37 слів, що позначають героя або принца, і, принаймні дюжина слів зі значенням «битва» або «боротьба». Ясно, що автор, що оповідає про безліч героїв і ще більше число героїчних подвигів, не може обійтися одними загальними поняттями. Для детальної розповіді йому як би треба відрізняти форми героїзму один від одного, йому необхідний цілий набір різних «героїзмів» в різних ситуаціях, різної інтенсивності, що навіть мають різні наслідки. Не знаю точно, чи вживає Гоголь на сторінках «Мертвих душ» більше одного слова для «героя» (та й то в іронічному сенсі) але зате не можна не помітити великої кількості «недотеп», «рохль», «тюфяків», що кочують там. Коментарі тут зайві.

Тепер про дюжину слів, що позначають битву. Уявімо собі, що на Землі протягом століття не відбулося жодного військового зіткнення (на жаль, в минулому такого століття вказати, на жаль, неможливо). Чи знали б люди до кінця цього століття значення таких виразів, як «окопна війна», «психічна атака», «масований наліт» і т. д.? Звичайно ж, ні. Добре, якщо з усього цього мілітаристського різнобарв’я залишилося б одне-єдине слово «битва» або «війна». Дуже точно сказав, звертаючись до нащадків, В. Маяковський: «з вжитку відійдуть залишки слів таких, як «туберкульоз», «блокада». Точно — бо, що це будуть саме залишки, тому що з втратою поняттям своєї ролі в житті суспільства воно неминуче втрачає і свій багатий лексичний гардероб.

Втім, цей гардероб і купується точно з такою ж неминучістю, як і втрачається. Людині, що «шанує Кримінальний кодекс», цілком достатньо для позначення процесу крадіжки одного дієслова “вкрасти”. Але потрап вона у середовище, на зразок описаного в “Бурсі” Г. Пом’яловського, і їй неминуче доведеться розрізняти всі ці «злямзити», «стибрити», «стягнути»… Так само, як трунар у Ільфа і Петрова на місці загального «помер» виростив цілу групу різних «перекинувся», «зіграв в ящик», «врізав дуба» і т. п.

Тому, хто володіє нашою мовою ніколи не прийде в голову відмінювати іменники або схиляти дієслова. Ще більш чітко граматична поведінка зафіксована за займенниками, частинками, прислівниками. Але ми вже говорили про те, що вчений не зупиняється на факті, а йде далі, намагається його пояснити.

Якщо чисто логічно можливий й інший варіант, то чому реалізований саме цей? Іноді виявляється, що інший варіант можливий не тільки логічно, але існує і реально. Питальне дієслово (наприклад, від частинки «що») неможливе взагалі в індоєвропейській мові. Нас також здивувала б конструкція «щоіл він?», як англійців «whatet he?”. І, однак, такі конструкції зустрічаються в мові яна. Але, наприклад, на питання, чому питальні слова ні в одній мові не мають числа, відповідь дає знову ж фізична лінгвістика. Адже якби «що» або «хто» мали єдине і множинне число, то це означало б, що запитувач вже до питання знає, в якому числі буде стояти іменник відповіді.

Такі ситуації в принципі, звичайно, можливі. Якщо вказати на зруйноване місто і запитати: «Хто це зробив?», то у відповіді мається на увазі не одна людина, а ціла армія. Однак переважна більшість ситуацій має на увазі незнання числа у відповіді. І мова відобразила це незнання. Втім, закріплюючи в граматиці типові ситуації спілкування, мова дає достатньо засобів, щоб висловити і більш рідкісні, що не мають готової граматичної мережі. Немає готового – плаття підганяється. Якщо запитувач хоче підкреслити, що йому відомо число (припустимо, єдине), в якому він хоче отримати відповідь, до його послуг конструкції типу «Хто з вас?..», «Хто саме?..» і т. д.

Ще більш прозоре фізичне (в даному випадку — буквально тілесне) підгрунтя такого лінгвістичного явища, як утворення метафор. Ми не будемо розглядати рідкісні, витончені метафори, що становлять законну гордість поетів. Такі метафори не є нормою мови і спілкування, тому не можна говорити про мовні механізми, що їх породжують. Але придивимося до слів, які зрозумілі і доступні всім і кожному, в яких метафоричність давно вже не сприймається, які, однак, були утворені саме як метафори.

У самих різних мовах потужно і безупинно діє антропоморфічний тип утворення метафори (нагадаємо, що мова йде про статистичні, а не про абсолютні універсалії). Наведені далі приклади взяті з англійської мови і їм відповідають повні аналоги в нашій мові: «the neck of a bottle» – горлечко пляшки (буквально «шия пляшки»), «mouth of a river» — гирло річки (буквально «рот річки»), «the eye of needle» — вушко голки (буквально «око голки»). Таких прикладів можна навести безліч. І ясно видно, що англійський варіант відрізняється максимум лише вибором частини тіла (око або вушко голки), але не типом утворення. Для виробництва метафор в справу йдуть не тільки людські органи, а й людські відчуття. Чисто фізичні, фізіологічні відчуття використовуються для опису абстрактних або складних психологічних явищ.

Тут той же паралелізм з англійською мовою: «bitter seelings» — «гіркі почуття», «warm reception» — «теплий прийом», «cold voice» — «холодний голос», «loud colors» — «кричущі фарби» (до речі, буквально те ж і у французькій — couleur criarde, і в італійській — colore stridente).

Таку мовну експансію назв частин людського тіла і відчуттів на зовнішній світ ніяк не назвеш нововведенням. Подібні метафори зустрічаються вже у Гомера та Есхіла. Для стислості згадаємо лише, що «баритон» — це давньогрецький «barytone», який, в свою чергу, утворений від «barys» – «важкий».

Не можна, однак, і занадто захоплюватися “фізичним” поясненням мовних явищ. Вірніше, не можна застосовувати цю ідею, що називається, «в лоб», без оглядки. У двадцятих роках минулого століття Ганс Шпербер встановив «семантичний закон» (іншими словами, універсалію): якщо ми дуже цікавимося яким-небудь предметом, то він стає джерелом аналогій для опису інших предметів (за термінологією Шпербера — стає центром метафорної «експансії»).

Як ілюстрація наводився, період першої світової війни, коли французькі солдати використовували страхітливі види зброї для утворення жартівливих метафор: боби називалися шрапнеллю, а багатодітна жінка — кулеметом. Здавалося б, раціональне зерно в «законі Шпербера» заперечувати неможливо. Тим більше, що і ілюстрацій можна назбирати предостатньо. Люті релігійні чвари у Франції XVI століття призвели до того, що багато метафор і порівнянь черпалися зі сфери релігії. Відомо, що спортсмени, предмети і ситуації повсякденного життя часто називають спортивними термінами і слівцями.

Однак такий відомий вчений, як С. Ульман, вважає, що «закон Шпербера» зовсім не універсалія, а не більш ніж сміливе узагальнення. На доказ він наводить свої спостереження, за якими сучасний загальний інтерес до авіації породив непропорційно мало метафор і порівнянь з цієї області.

Зовнішній світ вирішальним чином впливає на мову, але вплив цей не лобовий. У мові діють і відносно самостійні закономірності, без урахування яких картина може бути значно спрощена або спотворена. Прибій однаково обрушується на всі прибережні камені. Проте при всій їх однаковій гладкості одні мають форму кулі, інші — еліпсоїда, а треті — химерного гриба або неправильного циліндра.

Віддалені мови не мають між собою нічого спільного! Ні, всі земні мови мають загальні універсальні риси! Кожна з цих двох крайніх точок зору мала своїх талановитих і палких апологетів. І, як це часто буває в науці, праві виявилися і ті, й інші. Прихильники гіпотези Сепіра-Уорфа на переконливих прикладах показали, що віддалені один від одного мови (наприклад, індоєвропейські та мови індіанців Північної Америки) мають унікальні, що не зводяться одна до іншої граматичні та логічні властивості. І не менш переконливо прихильники універсалій показали: незважаючи ні на які відмінності, у всіх мов земної кулі є загальні, універсальні властивості. Є і в граматиці, і в законах фонетики і семантики. Мови можуть по-різному вловлювати, по-різному висловлювати події світу людей. Різними можуть бути «сітки сенсу», які вони накидають на людську діяльність. Але світ цей єдиний для всіх землян. І їхнє життя, перш за все їх трудова діяльність, в її самих початкових фундаментальних основах, — єдина за своїми цілями і за своєю логікою.

Кількість відкритих вченими універсалій продовжує зростати. Ми не торкнулися і половини з них. З одного боку, багато чітко сформульованих і цікавих за змістом закономірностей носять поки характер припущень. Щоб їм стати повнокровними універсаліями (не обов’язково абсолютними, але навіть і статистичними), потрібні подальші дослідження. З іншого боку, деякі досить надійно встановлені універсалії представляють інтерес лише у вузьких спеціальних областях лінгвістики.

Мова — це зв’язуюча ланка, це посередник між людиною і зовнішнім світом. І вона відчуває вплив з обох сторін. У ланцюжку «людина — мова — зовнішній світ» ми розглядали вплив на центр правого полюса, тобто зовнішнього світу. Але існують теорії, «вхідні» в цей ланцюжок зліва, з боку людини. Загальні універсальні властивості різних мов ці теорії пояснюють деякими фізіологічними, психологічними або інтелектуальними особливостями, властивими Гомо сапієнсу, до якого б народу він не належав.

Наприклад, у трансформаційній граматиці американського лінгвіста Н. Хомського передбачається наявність єдиної універсальної граматики всіх мов. Ця граматика – набір вроджених людському мозку обмежень і правил, дотримуючись яких дитина опановує конкретною граматикою тієї чи іншої мови. Якщо конкретну граматику порівняти з програмою, з алгоритмом, за яким людина з набору окремих слів будує граматично правильні речення, то універсальна граматика — це програмуюча програма. Це програма, яка на виході дає конкретні граматики, які є насправді алгоритмами. Чи існує універсальна граматика як алгоритм, що породжує ці алгоритми? До єдиної точки зору вчені тут ще не прийшли.

Дослідження універсалій тривають. Більш того, можна вважати, що вони тільки починаються. І як з теорією відносності увійшла в науку фізична геометрія, а з квантовою механікою – фізична логіка, так з виявленням глибокої схожості земних мов буде розвиватися і пояснювати цю схожість фізична лінгвістика.

Автор: О. Морозов.