Як звірі готуються до зими? Продовження.

КОШЛАТІ ГЕОЛОГИ

Виявляється можуть бути і такі. І сезон їх вишукувань – осінь. Порівняно недавно «чотириногих геологів» вважали просто хорошими землекопами, але коли розібралися як слід, то виявилося, що вони справжні дослідники. Вивчаючи який-небудь район, гідрогеологи насамперед цікавляться водотривким, водонепроникним і водоносним горизонтами. Це ж цікавить і «чотириногих геологів». Хто ж вони такі і для чого проводять свої дослідження? Знамениті землекопи – борсуки, а займаються вони «геологічними дослідженнями», коли готують своє житло до зими.

Давно відомо, що підземне житло борсуків – цілий палац з безліччю входів і виходів. Численна родина, іноді до десяти звірків, живе в такому палаці. Плодяться і множаться мешканці підземних лабіринтів. Їм стає тісно. Доводиться борсуковому молодняку прийматися за спорудження нових жител. А справа це не проста: палац повинен бути влаштований так, щоб борсуки могли в ньому зимувати з усіма зручностями. Тому й будують вони своє житло не абиде, а тільки в певному місці.

Підземний палац борсука розташовується безпосередньо під водотривким шаром – під глиняною «дахом» де звір може спокійно спати, не боячись, що в «квартиру» проникнуть весняні води. Але одної міцної стелі мало. Потрібна ще і суха підлога. Тому житло борсука розташовується в самій верхній частині водопроникного шару, де ніколи не буває води. Борсуки прокопують десятки метрів підземних тунелів, поки розшукають відповідне місце.

ОСІННІ ТУРБОТИ БОБРІВ

У пухнастих мешканців вод, лісів і полів осінь – марудний час. Але більше всіх турбот і клопотів випадає на долю бобрових сімей. І житло треба підготувати до зими як слід і корми запасти на весь зимовий сезон.

Вже наприкінці літа настає гаряча пора для бобрів. Все боброве сімейство «встає на трудову вахту» й цілі ночі безперервно заготовлює корм. Високі ялини і групи осик з усіх боків обступили береги ставків і лісових озер. А ось і гребля. Лісова «інженерна споруда» нагадує грандіозну чашу, повністю наповнену водою. Система відводу води підігнана так майстерно, що кромка води всюди розташовується у самого верхнього краю греблі. За цією ознакою можна завжди відрізнити діючу греблю від занедбаної.

Основний зимовий бобровий корм – осика, і бобри селяться там, де по берегах річки росте осичняк. Коли бобер валить дерево, воно завжди падає вершиною до води. Тоді він відгризає сучки, «розпилює» стовбур на окремі чурочки і сплавляє їх до підводних скарбниць, які влаштовує під нависаючими козирками берега. Цікаво, що бобри, які дуже точно розраховують техніку валки лісу, виявляються абсолютно безпорадними, якщо падаюче дерево повисає на сусідньому. Велика частина їх праць пропадає даром, коли вони «валять» дерева в густому осичняку.

Влітку бобри будують греблю, тільки коли з’являється приплід, а вже на зиму її влаштовують обов’язково: адже взимку вони ведуть підлідно-підземний спосіб життя. Гребля піднімає рівень води, і боброва сім’я може вільно пересуватися під водою. Готуючись до зими, звірята з боків основної греблі зводять бічні крила, а центральну частину надбудовують. І в архітектуру хатки бобри вносять деякі зміни: прокопують вентиляційний хід. Це своєрідна нора-тупик, яка йде від житла до поверхні землі. Ось і виходить, що ні в кого з лісових мешканців не буває стільки клопоту і турбот з підготовки до зими, як у бобра.

ЧОТИРИНОГИ ДАЧНИЦІ

Виявляється, навесні їдуть на дачу не тільки люди – домові миші теж на літо перебираються за місто. Правда, деякі такі миші круглий рік живуть «на дачі», наприклад курган-чікова хатня миша. Її просто помилково назвали хатньою. До будинків вона ніякого відношення не має. Живе в степу, збирає зерна і складає їх в маленькі горбки – курганчики.

Інша справа наші сусідки-нахлібниці, звичайні будинкові миші. Вони виправдовують свою назву: поселяються поруч з оселями. Але й вони живуть по-різному. Будинкові миші Заполяр’я і тайгових районів – постійні супутники людини, а миші середньої смуги взимку живуть, як їх північні родичі, в будинку, влітку переселяються на природу, восени ж знову повертаються в міста і селища.

САМ СОБІ КОМОРА

Суворі закони життя розвинули у багатьох тварин такі особливості їх біології, які дозволяють їм запасти на важку зимову пору частину осіннього багатства, перетворюючи в комору… самого себе. Багато чотириногих так і чинять. У степових роздоллях і на гірських луках бабаки і ховрахи з апетитом ласують цибулинками і кореневищами рослин, перетворюючись на ходячі скелети. Не відстають від них і багато лісових звірят: їжаки, мишовки, соні. Та й сам кудлатий господар тайгової хащі слідує цьому мудрому правилу. Але на відміну від інших ходячих комор він менш економно витрачає накопичений запас жиру.

Вчені-біологи розрізняють сплячку і зимовий сон тварин. Сплячий ховрашок або бабак зовсім як мертвий. Серце його б’ється дуже повільно, дихання ледь вловиме, тіло холодне. І тільки пружні м’язи говорять про те, що звірятко не загинуло. Пробуджується воно від такого сну повільно, і потрібно чимало часу, щоб звірятко почало рухатися. Якби так спав ведмідь, то добути його з барлоги було б дуже легко, але зате його барлогу помітити важко. У ведмедя не сплячка, а зимовий сон. Він дихає енергійніше, ніж бабак, і «чоло» барлоги від його дихання буває покрито інеєм. Варто потривожити ведмедя, і він піде так само спритно, як і влітку. Буває, ведмедеві не вистачає осінніх запасів, і голод виганяє його з затишної барлоги. Ведмідь стає шатуном – злобним хижим звіром, зустріч з яким небезпечна для людини. Але доля самого шатуна незавидна: холод і брак кормів роблять свою справу, і шатун гине від виснаження або стає здобиччю вовків.

Автор: П. Смолін.