Географія – наука про Землю

Прабабуся великої родини наук про Землю, географія, дожила до наших днів з тих часів, коли ніяких наук ще й не було. Бики і коні в печерах південно-західної Європи, антилопи і жирафи на скелях Північної Америки, вовки і олені з карельських каменів, ведмеді і гагари сибірських писаниць і всяка інша звірина з інших кам’яних «полотен», що дійшли до наших днів від епохи полювання і збиральництва, в числі інших важливих речей відображають і знання доісторичних людей про довкілля.

Тассілійські фрески, наприклад, можуть служити посібником з давньої географії Північної Африки. Ця «географія в картинках» повідомляє, що на місці Сахари перш був рясний травами степ, розповідає про його фауну, про звички тварин, а попутно знайомить і з формами «землекористування» тодішніх жителів цих місць, тобто викладає вже дані економгеографічні. Навколишній світ стародавні мислителі сприймали, як сказали б ми зараз, комплексно.

Щось на зразок кризи географія почала переживати кілька десятиліть тому і, можливо, не позбулася від неї досі саме через ту саму, настільки рано проявлену комплексність погляду на предмет свого вивчення — Землю. Ця наука “занадто багато чого хотіла”, занадто багатьом займалася одночасно. Поки відкривали Землю, такий підхід був необхідний — першовідкривачі нових місць описували їх, як вміли, і чим ширше був їх погляд на навколишнє, тим більше користі було від них географічній науці. Спостережливість виділила серед сучасників і землепрохідця XIII століття Марко Поло, і першовідкривача в ХІХ столітті — Лівінгстона,

Але в якийсь момент, не такий вже давній, погляд спостерігача-універсала став здаватися поверхневим. І відгукуючись на вимоги часу, географія почала розмножуватися. Дочірні її науки прискіпливо досліджували атмосферу, земні надра, озера та інше. Геологія, кліматологія, океанологія і цілий ряд «графій» — біогеографія, медична географія, — займаючись кожна своїм, все більш віддалялися одна від одної.

Дочка географії – геофізика, — розплодившись в свою чергу, справила на світ внучат: метеорологію, фізику атмосфери, фізику моря, сейсмологію, вулканологію і т. д. А просто географія, або комплексна фізична географія, за висловом В. В. Докучаєва, начебто, втратила предмет дослідження. До того ж білих плям на планеті в наші дні вже не залишилося, і відкривати географам було ніби нічого. І навіть якось не приходило в голову, що недавній шквал знахідок в океанології: хребти, гори, западини, що десятками виявляються на океанському дні, — адже це теж географічні відкриття. Та й справді — чи географічні?

«Геодочери», озброєні супутниками, ракетами, науковими човнами, сейсмографами і тому подібними новинками наукової техніки, виглядають куди сучасніше своєї прародительки. І методика у них точніше і сучасніше. А з фізичною родиною наук фізичну ж географію ріднить хіба що назва.

Словом, єдиний козир земле описувачів – комплексний підхід до явищ – перед усією цією надточністю і супертехнікою не повинен був встояти. Як століття тому вітрильні фрегати — романтичний символ великих географічних відкриттів були віддані морехідним школам, так і фізико-географічній карті — символу географічного образу мислення — загрожувала доля стати поступово тільки шкільним посібником.

Не будемо все ж спрощувати — всі ці «чорні десятиліття» географія в міру сил розвивалася. Більш того «пожежа служила їй багато до прикраси», і колишнє «земле описання» навіть серйозно змінило свій вигляд, з науки описової поступово перетворюючись на дисципліну аналітичну. Цьому сприяли ті ж самі її “нащадки”, які готові були списати її в архів. Однак про те, що географія відстає від часу, говорилося (і йдеться до сих пор) на багатьох наукових нарадах, якийсь комплекс неповноцінності можна розгледіти навіть у оптимістичних прогнозах майбутнього матері наук, що даються її корифеями.

Але тут раптом з’ясувалося, що саме географічний спосіб мислення в наш час абсолютно необхідний. Необхідний вже не тільки географам, що стверджують оригінальність своєї наукової позиції, і навіть не стільки географам, скільки господарникам: будівельникам, економістам. Необхідний, щоб вірно оцінити той географічний простір, в якому їм доведеться помістити проектований, планований або споруджуваний об’єкт.

Знадобилася та сама всеїдність, з якої почалася наука географія, але предмет потреби тепер інший. Ще два десятки років тому в природу, обжиту людиною, або, як кажуть географи, культурний ландшафт, фізична географія вторгалася рідко, та й то лише, щоб відзначити в ньому природні елементи. Тим, який вплив справила на них людина, наука не займалася.

А ось зараз економісти Заполяр’я, виносячи рішення, наприклад, про те, як має розвиватися господарство Чукотки, зокрема як планувати зв’язки цього краю з іншою країною, вимагають рекомендацій у географів. Саме географ — один! — як виявилося, зможе дати висновок про цікаві господарників райони з висновками, що і як вигідніше туди возити, а що розвивати на місці, де і як будувати житло і як краще пристосуватися до тамтешнього клімату. Напрямок і сила панівних вітрів, взагалі – погодні умови для авіатрас, характер річкових русел для судноводіння, особливості рельєфу для житлового будівництва… Збирати ці відомості можна і окремо. Так часто і роблять досі. Але ж хтось повинен ще знайти спосіб для перекладу всіх отриманих у ході досліджень даних — кілометрів, міліметрів ртутного стовпа, квадратних метрів зеленої маси, ізобар та градусів нахилу земної поверхні — у відсотки.

Став ходячим вираз про те, що відкриття в наш час робляться на стику наук. Але географія завжди була цим «стиком», ще тоді, коли її відкриття «реєструвалися» на стінах печер. Це положення на перехресті різних галузей знання про органічний і неорганічний світ завжди було і її бідою, і її паличкою-виручалочкою. Однак, щоб зберегти своє стратегічне місце, наука про землю повинна стежити за кардіограмою століття. І перш за все за запитами у всьому тому, що пов’язано з відносинами між людством і біосферою нашої планети.

Автор: А. Д. Арманд.