Кримська долина вулканів
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
На північний захід від Керчі розташоване ціле сузір’я вулканів, що носять дуже гучні імена: академіків Андрусова, Павлова, Вернадського, Обручева, Ферсмана… Правда, треба визнати, що ця Кримська долина вулканів виглядає вельми скромно.
На складеній геологічній карті Східного Криму досить ясно виявляється складний «підземний рельєф» території: чергування підземних западин і гір. Особливо цікаво виглядають підземні гори-антикліналі. До них слід придивитися уважніше.
По-перше, у багатьох з них на верхівках лежать «наліпки» сопочних брекчів – відкладень грязьових вулканів. По-друге, за формою антикліналі схожі на куполи або, вірніше, на усічені конуси. Якщо подумки розрізати ці структури, звільнивши їх від оточуючих порід, то отримана картина зовні буде повністю відповідати схематичному розрізу справжнього величезного вулкана.
Звичайно «підземні вулкани» все-таки серйозно відрізняються від справжніх. Найчастіше вулканічні конуси складені продуктами вивержень. А «підземні конуси» складаються головним чином з морських осадових шарів, прорваних грязевулканічним жерлом.
Виникає питання: як пов’язані куполи (підземні гори) Керченського півострова з грязьовими вулканами? Звичайно, про будь-які випадкові відповідності мови бути не може. У той же час діючі грязевулканчики настільки нікчемні, а підземні структури настільки значні, що, здавалося б, висновок неминучий: мале залежить від великого, а не навпаки. У загальному вигляді, можливо, висновок правильний. Однак в даному конкретному випадку потрібно ще довести, що є мале, а що — велике.
Близько ста п’ятдесяти років тому в геології утвердилася думка про велику значимість зовні малопомітних процесів, що тривають досить довгий час. І все-таки ми досі продовжуємо недооцінювати подібні процеси. До них відноситься і грязевулканічна діяльність.
Зробимо нескладний розрахунок. Перед нами Кримський вулканчик, з якого сочаться вода і газ в незначній кількості — півлітра на годину. При такій ледачій роботі він за мільйон років створить яму глибиною близько чотирьохсот метрів при діаметрі сто метрів. І не дивно: підземна вода, поступаючи на земну поверхню, випаровується, а газ йде в атмосферу. Гірські породи, втрачаючи води і гази, ущільнюються.
Мільйонний вік мають порівняно молоді керченські грязевулкани. Багато з них значно давніші. Про їх діяльність свідчать не тільки западини, а й потужні прошарки сопочної брекчії, що зустрічаються серед шаруватої осадової товщі. А якщо врахувати до того ж, що середня продуктивність багатьох грязевулканів перевищує, мабуть, півлітра на годину, до того ж в одному районі працює одночасно кілька вулканчиків. то не дивно, що геологічний вигляд всього Керченського півострова в чималій ступені визначається діяльністю таких ось груп.
На Керченському півострові відомі западини, пониження, розташовані саме там, де знаходяться вершини «підземних гір» – антикліналей. Чим не кальдери вулканів? І досить великі кальдери: до трьох-чотирьох кілометрів в діаметрі. Звичайно, фахівці не називають їх кальдерами, а запропонували особливий термін: вдавлені синкліналі. Довгий час геологи сперечалися про їх походження. А тепер дані буріння, геофізичної розвідки, геологічної зйомки переконливо свідчать про те, що провали на вершинах антикліналей з’явилися у зв’язку з грязевулканізмом.
А чому виникли на півострові антикліналі, так схожі за формою на вулканічні конуси? Адже багато мільйонів років відкладалися тут шар за шаром морські осадові породи. Вони нашаровувалися послідовно і більш-менш рівно. Могутні геологічні сили, які підняли морське дно, створивши Керченський півострів, могли зім’яти шари в складки, розірвати їх тектонічними розломами, але створити настільки рівні підземні конуси їм було, мабуть, неможливо: тут не сила потрібна, а особливе вміння. Коріння грязьових вулканів йдуть глибоко в надра, туди, де знаходяться порівняно податливі нестійкі гірські породи, що не витримують високих температур і дуже високих тисків, пануючих в «земній утробі» (так казав М. Ломоносов).
Вода, гази, уламки порід, текуча глина видавлюються або спливають звідси вгору, пробиваючись крізь товщу вище розміщених опадів. Ця сила, спрямована вгору, формувала куполи. А там, де нижній нестійкий шар продавлювався, йшло занурення і створювалися великі западини — синкліналі. Ось і чергуються на Керченському півострові підземні гори і западини, антикліналі і синкліналі.
Звичайно, Керченський півострів – не Камчатка: і гори тут нижче, і западини поменше, і вулкани, м’яко висловлюючись, мініатюрніше. Але якщо врахувати глибину коренів грязевулканів, якщо врахувати, як багато зроблено на цьому клаптику землі скромними, майже непримітними «геологічними трудівниками» — без вибухів, полум’я, кіптяви, вогненних річок та інших ефектних вулканічних штучок; якщо врахувати значні розміри «підземних гір» і своєрідних керченських кальдер, то як не здивуватися величі і мощі вулканів, які скромно іменуються грязьовими!
Автор: Р. Баландін.