Я географ
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Географія – дивна наука, не схожа на всі інші. Коли запитують мене: «Хто ти?», я відповідаю – географ. І бачу в очах запитувача нерозуміння: що це таке, чим займаєшся? І дійсно, чим може в наші дні займатися географ? Географічні відкриття – позаду. Загальне, розхоже уявлення про географію – шкільна наука, географ – учитель в школі, а наука зводиться до набору відомостей про різні країни, народи, землі, річки і моря. Є і ще одне уявлення, близьке до того, як показав Жюль Верн свого Паганеля — дещо анекдотична фігура всезнайки-невдахи, такого собі ходячого довідника. Так, відразу відповісти на питання, чим займаються в наші дні географи, буває непросто.
(А ще часто географи асоціюються із картами та глобусами, до речі гарні глобуси можна придбати на сайті https://kancmaster.com.ua/глобус, але повернімося до географів).
Ну, а якщо не поспішати з відповіддю? Відкриття нових земель, мабуть, дійсно позаду. Правда, є ще підводний світ, який обіцяє відкриття невідомого, є Антарктида. Але і глибини океану, і шостий континент досліджені вже зараз непогано. Відкриті найбільші риси рельєфу дна океану, знайдені найбільші западини і підводні гірські хребти — Ломоносова, Менделєєва, Серединно-Атлантичний та інші. Все більше відкриваються і таємниці Антарктиди.
Географія поширюється в глибину – в глибину океану, в глибину підлідних товщ. Але головне не в цьому. Головне – наука занурюється в глибину явищ. Так би мовити, в суть речей.
Якщо раніше географія відповідала на питання, де що знаходиться, то тепер перед нею стоїть питання інше – як здійснюються різні географічні процеси і чому. Зараз географу потрібно не тільки багато пам’ятати, як доводилося Паганелю, але і багато думати. А це важче, погодьтеся.
Ось приклад. У світі ростуть міста. Часто ростуть хаотично, некеровано. У світі багато міст значно більші. Добре це чи погано? У містах свої труднощі з транспортом, постачанням, житлом, чистотою повітря. З іншого боку, місто дає великі можливості для концентрації культури, розвитку промисловості. Чому ростуть міста? Як далеко зайде цей процес? Чи можна ним керувати? Ці питання хвилюють зараз фахівців багатьох напрямків, в тому числі і географів.
Американський географ Беррі звернув увагу на початок зворотного процесу: з великих міст Америки почався відтік людей, міста почали зменшуватися в розмірах. Чи продовжиться цей процес, поки ніхто не знає. Завдання вчених – осмислити спостережуване і дати прогноз на майбутнє.
Прикладів можна навести багато. Знижується рівень води в Аральському морі, обсихають його берега. Експедиції Інституту географії та багатьох інших установ працюють там багато років, встановлюють причини цього явища, думають над тим, як з ним боротися, якими будуть наслідки. Пропонують різні варіанти порятунку цієї унікальної водойми.
Нам все ще доводиться працювати по-старому: знімати дані з карти, виписувати їх з рукописів, щоденників, книг. Гори папок ростуть на полицях, а освоїти їх неможливо. Виходить парадокс: з одного боку — інформаційний голод, з іншого — водоспади інформації, що породжують безодню труднощів при обробці.
У кібернетиці є закон необхідної різноманітності. Для того, щоб система могла протистояти натиску з боку, кількість внутрішніх станів, в яких вона може перебувати, має бути не меншою, ніж кількість станів або різноманітність діючого на неї середовища. Аналогічно в науці. Чим складніша природна система, яку ми вивчаємо, тим складнішою має бути організаційна структура наукової дисципліни. Схоже, що такої відповідності географія ще не досягла.
Географія дає зараз менше корисних рекомендацій, ніж, припустимо, хімія, у неї слабка теорія, вона мало будує моделей. Вчені зараз багато сперечаються про те, чи є взагалі в географії свої закони, чи існують географічні закони природи. Чому так вийшло? Виною цьому не пасивність або тупість географів, тут є об’єктивні причини. Головна з них — складність досліджуваних об’єктів.
Наприклад, фізики, працюючи на синхрофазотроні, відшукуючи траєкторії нових частинок, можуть припускати, що зустрінуть. Вони знають, що шукають. Я міркую, звичайно, як дилетант, я далекий від фізики, але з упевненістю можу сказати, що закони біологічної спадковості в даному випадку фізиків не хвилюють. Біологів, які вивчають будову клітини або фізіологію молюсків, не хвилюють закони поведінки великих колективів людей. Зв’язки, що вивчаються ними, теж складні, але все-таки обмежені.
Є питання, які для фізиків, хіміків, біологів просто нецікаві. Для географів таких питань майже не існує.
Ось приклад. Займаються наші географи стійкістю екосистем, використовуваних людьми для відпочинку. У цьому приватному питанні зачеплено безліч наукових дисциплін. Тут виявляється важливим знати швидкість дифузії розчинів в грунті, її механічні та колоїдні властивості, фізіологічні можливості тварин і рослин, економічні сторони життя (кількість доріг, будівель, вартість путівок та інше), індивідуальні інтереси відпочиваючих, психологію великих колективів, аж до моди на ті чи інші місця відпочинку.
Для такого об’єкта дуже важко побудувати модель, знайти закон його розвитку. А візьміть проекти перекидання стоку північних річок в басейни Аральського і Каспійського морів. У них зав’язані зміни клімату великих районів, льодовитості північних морів, родючості грунтів, руйнування старих і виникнення нових екосистем, генетичні наслідки змішування водних фаун, перебудова транспортної мережі, перетворення умов праці груп місцевого і прибулого знову населення, проблеми постачання, відпочинку в нових населених пунктах — всього не перерахувати. Дуже, дуже непросто створити теорію, здатну об’єднати, розглянути як єдину систему цей клубок процесів. Чесно кажучи, ми поки цього не вміємо. Хочу, втім, підкреслити слово «поки»…
Автор: А. Арманд.