Гаряче дихання океанського дна

Французькі та американські вчені виявили протягом останніх років кілька цікавих явищ у північній частині Східно-Тихоокеанського підняття поблизу берегів Каліфорнії. Дослідження велися як із застосуванням населених підводних апаратів, так і звичайними гідрологічними методами: шляхом відбору проб спеціальними батометрами, фотографування та виміру температур за допомогою датчиків, що занурюються з поверхні моря на різні глибини.

Підтвердилися припущення вчених, зроблені раніше. Тоді драгою були підняті з глибокої западини на південному краю Східно-Тихоокеанського підняття зразки гідротермально змінених опадів. Їхній склад і структура наводили на думку про існування високотемпературних (300-400 градусів С) джерел на дні океану, в зонах його активних піднять, куди доходить гаряче дихання мантії Землі. Можна було очікувати на виникнення у цих місцях рудних відкладень.

Що ж спостерігали на дні океану мешканці американського підводного апарату “Алвін” та французького “Сіана”? У смузі шириною близько кілометра тягнеться гряда пустотілих склоподібних колон. Вони виникли, мабуть, коли застигали порівняно «молоді» озера лави, що відбувалося десятки чи сотні років тому. Де-не-де на цих колонах покояться залишки «даху», що утворився з верхнього шару лави. Паралельно осі хребта дном тягнуться глибокі тріщини. Вони утворилися, мабуть, в результаті розриву поверхні земної мантії, яка під дією величезних тисків при її спучуванні переходила в рідкий стан. Знайдені купи сірчистих сполук заліза, міді, цинку, свинцю та інших металів, що поступово окислюються.

За допомогою підводних апаратів було детально обстежено примітну зону завдовжки близько восьми кілометрів. У ній вишикувалися в ряд вертикальні «труби», звідки виривалися клуби «чорного диму». Цей «дим» виявився суспензією металевих частинок у гарячій (до 350 градусів С) морській воді, яка вивергалася з морського дна зі швидкістю кількох метрів на секунду. Біля самого дна гідротермальна рідина була зовсім прозора, і лише в міру зниження її температури у висхідному потоці випадали у вигляді частинок раніше повністю розчинені в ній сильфіди металів, джерелами цих металів є базальтові шари земної кори.

Стіни «труб» були досить крихкими: при найменшому дотику в них утворювалися отвори, звідки били нові фонтани розчину. Труби порівняно швидко закупорювалися різними відкладеннями, але незабаром поблизу виникали нові фонтани. Загальна інтенсивність викидів настільки велика, що сульфіди металів несуть у бік багато сотень кілометрів.