Коли загинула Атлантида?

Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.

Атлантида

Як по ширині кілець зростання у дерев визначати кліматичні та метеорологічні умови далекого минулого досить відомо. Удосконаливши цей метод, науковці університету американського штату Арізона Вел Ла-Марш та Кетрін Хіршбук внесли ясність в одне із загадкових питань не лише кліматології, а й вулканології та навіть археології.

Взимку приріст маси у стовбура деревини практично припиняється, тому сліди впливу морозу в кільцях на спилі зустрічаються рідко. А якщо вони все ж таки є, значить, незвичайно сильні заморозки трапилися в період зростання — пізньої весни або надто ранньої осені.

Виявляється, достатньо двох ночей поспіль із температурами нижче мінус п’яти градусів і денним часом між ними з температурою близько нуля, щоб на деревному спили ця подія зафіксувалась у вигляді вузького кільця в межах основного річного кільця зростання. По тому, в якій частині річного кільця знаходиться «заморозкове» кільце, можна судити, чи сталася подія навесні або восени.

Нещодавно кліматологи довели, що причиною заморозків можуть бути потужні вулканічні виверження, що викидають в атмосферу великі маси газів та пилу. Це, мабуть, впливає на погоду, причому глобально на великих територіях. Так, саме виверження Кракатау (нинішня Індонезія) у 1883 році було першопричиною похолодання в помірних широтах Землі, «зимоподібної» пізньої весни та ранньої осені. Про це свідчать як метеодані, так і дерев’яні пилки. Те саме можна сказати і про виверження вулкана Ель-Чічон в Південній Мексиці в 1982 році, що спричинило незвичайно холодні травень і вересень по всій Північній Америці в 1983 році.

Проаналізувавши деревні кільця у хвойних порід, наприклад пінії, аризонські дослідники встановили час осінньо-весняних заморозків, а водночас і досить точно датували катастрофічне виверження вулкана на острові Санторін в Егейському морі, що відбулося у XVII столітті до нової ери. Раніше це виверження відносили приблизно до 1688 року до нової ери. Таке датування для історії та археології винятково важливе, оскільки у виверженні бачили причину аварії високої давньої крито-мікенської культури, що відбулася, ймовірно, у цей час, і навіть загибелі легендарної Атлантиди, яку деякі вчені «поміщали» на береги Середземного моря.

В результаті В. Ла-Марш і К. Хіршбук дійшли висновку: вулканічна катастрофа на острові Санторін, що призвела до гігантських руйнувань на Криті, трапилася не раніше 1628 і не пізніше 1626 року до нової ери.

Удосконалений метод знаходить собі застосування і щодо найближчих до нас за часом подій. Так, американські фахівці Т. Б. Блейсінг та Д. Дювік з Окриджської національної лабораторії застосували його для визначення частоти посух на Середньому Заході Північної Америки. Вони встановили, що за останні триста років найжорстокішою тут була посуха 1930-х років. Проте по-різному посушливі роки, судячи з аналізу деревних спилів, повторюються з інтервалами двадцять — тридцять років.