Крах вітрового бар’єру
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Першим дослідникам південнополярного континенту здавалися загадковими багато тутешніх явищ: жахливої сили снігові бурі – Бліццарди, постійність вітрів, що дмуть часто поза видимого зв’язку із змінами атмосферного тиску, не поясненні звичайними «не антарктичними» синоптиками переходи від ясної погоди до хмарної або чергування потеплінь і похолодань.
Вимушені задовольнятися розрізненими спостереженнями, вчені будували багато гіпотез для пояснення загадок Антарктики. Так народилися ідеї про існування «вітрового бар’єру» навколо Антарктики, ізолюючого атмосферу цього шостого материка від атмосфери іншої частини земної кулі, про таємничі «внутрішньоконтинентальні хвилі тиску», які нібито виходять з одного центру (ви можете знайти його на карті за координатами: 120 градусів західної довготи і 80 градусів південної широти). Ці хвилі тиску – хвилі Сімпсона, як їх називають по імені автора гіпотези, – нібито поширюються по всій Антарктиці незалежно від руху циклонів і антициклонів.
Деякі з цих дивних ідей дожили до наших днів. Так, наприклад, навіть новітні схеми загальної циркуляції атмосфери Землі, які можна зустріти в підручниках, містять помилкові вказівки на панування протягом цілого року в атмосфері над Антарктикою східних вітрів.
Аналіз, що складався протягом Міжнародного геофізичного року карт погоди всіх доступних інструментальному зондуванню рівнів атмосфери показав, що ніякого «вітрового бар’єру» навколо Антарктики не існує, що циклони від південного узбережжя Австралії чи Африки можуть проникати іноді аж до Південного полюса. Атмосфера над Антарктидою – це невід’ємна частина атмосфери південної півкулі і всієї земної кулі. Але це не означає, що в циркуляції атмосфери в південнополярній області немає своїх особливостей.
З холодного купола шостого материка безперервно стікає повітря, що змінює під впливом обертання Землі напрямок свого руху. У результаті цього виникає «стоковий» вітер, він не завжди дме у відповідності з дійсним розподілом атмосферного тиску. Струменеві течії в стратосфері над Антарктикою іноді досягають великої швидкості – 500 кілометрів на годину.
Розібравшись в деяких старих загадках циркуляції атмосфери в південнополярній області, ми натрапляємо на нові загадки, які ще належить вирішити. Але вже ясно, що роль Антарктики, як і Арктики, у циркуляції атмосфери всієї земної кулі велика. Тому слід говорити про єдину природу великомасштабних змін тиску, що породжують повітряні потоки у всій земній атмосфері.
Автор: П. Д. Астапенко.