Мовознавство вчора і сьогодні
Стаття написана Павлом Чайкою, головним редактором журналу «Пізнавайка». З 2013 року з моменту заснування журналу Павло Чайка присвятив себе популяризації науки в Україні та світі. Основна мета як журналу, так і цієї статті – пояснити складні наукові теми простою та доступною мовою.
Ця стаття є продовженням статті «Реальність лінгвістичної симфонії».
Будь-які відповідності встановлюються між звуками споріднених мов, якою була та прамова, з якої вони всі походять, як виглядали коріння, закінчення, слова цієї мови, за якими правилами відбувалися мовні зміни, що дали в підсумку картину, що спостерігається в реальних мовах,— ось коло питань, які займали лінгвістів минулого. Існували, звичайно, й інші напрямки вивчення мов, але вони або носили суто практичний характер, або описували мовні факти поза будь-якої теорії або системи, яка дозволила б проникнути в сутність мовного механізму.
Слід також додати, що подібні дослідження були не надто розвинені, – згідно панівної точки зору, дійсно науковим підходом вважався лише підхід історичний. Однак цей підхід не вичерпував всіх можливих аспектів вивчення мови, більш того, сама істотна властивість — служити знаряддям — як спосіб спілкування залишалася в тіні. Ця його властивість була настільки звичною, природною і тому «непомітною», що протягом довгого часу не привертала до себе уваги дослідників. Мова для людини — повсякденна реальність, норма, а інтерес завжди приваблює в першу чергу відхилення від норми: так відбувалося, наприклад, коли людина стикалася з помилками (реальними або уявними) в мовленні інших людей або мала справу з чужою мовою. Зрештою, все порівняльно-історичне мовознавство являє собою працю з приведення у відповідність (норму) маси невідповідностей («відхилень»). Всі подібні порушення норми занадто очевидні, занадто кидаються в очі – їх виявлення не становило особливого завдання.
Зовсім інакше йде справа з природним функціонуванням мови в процесі спілкування: оволодівши мовою в дитинстві, людина надалі користується нею, по суті, автоматично і не відчуває потреби пояснювати будову і вживання мови. А адже саме це найбільш важливо для мовців! Тому твердження, що об’єктом дослідження має бути саме той аспект мови, який пов’язаний з її функціонуванням в даний час в даному колективі, являло собою справжню наукову революцію. Ф. де Соссюр був одним з перших мовознавців, які побачили цю область досліджень і оцінили її основоположне значення для всієї науки про мову.
Ця революція перетворила мовознавство з науки, що носила надзвичайно споглядальний характер, в науку діяльну. Не спостереження окремих мовних особливостей стає відтепер завданням лінгвістики, а систематичне дослідження пов’язаних між собою мовних явищ, відшукування суворих закономірностей і правил побудови мовних одиниць. В науку про мову вводиться принцип, властивий всім без винятку природничим наукам, але абсолютно чужий мовознавству попередніх епох — принцип експерименту.
Інтерес до мови як такої поза всяких зв’язків з культурними та історичними цінностями відкрив перед лінгвістами широке поле діяльності: якщо раніше основна увага приділялася вивченню мов з багатою літературною традицією або, принаймні, таким, що мають писемність (в першу чергу це були класичні та інші індоєвропейські мови — семітські, наприклад, фінно-угорські), то тепер будь-яка мова, яке не було б незначне число людей, що говорять на ній, ставала не менш благодатним об’єктом дослідження, ніж мова з високим соціальним престижем — адже з точки зору кодових властивостей, способів організації переданої інформації цікаві і повчальні всі мови без винятку.
Розробка в рамках соссюрівської теорії конкретних лінгвістичних методів дає можливість будувати описи мов на абсолютно новому, порівняно з традиційним, рівні: точність, повнота, економність — ось ті вимоги, які відтепер пред’являються до лінгвістичних описів. Саме ці властивості необхідні для практичного використання лінгвістичних знань — бурхливий розвиток за останню чверть століття прикладних лінгвістичних досліджень став можливим лише завдяки тому, що опис мови вдалося представити у формальному вигляді.
Автор: Т. Ларіна.